Work Text
Мерф зберігає старий батьківський годинник і не звертає уваги на Майка, який книпить її за «підкреслено чоловічий стиль». Вона звикла, що до неї звертаються не інакше, як «доктор Купер», а тому асоціація із сильною статтю тільки додає їй упевненості в собі та своїх силах. Насамперед це —асоціація з батьком.Мерф тре втомлені від сотень рядків розрахунків очі, міцніше стискає щелепи і мружиться. Мружиться, щоб не розплакатися. Так, вона «доктор Купер», але їй не вдається знайти потрібний поворот у формулі, розрахувати все до дрібниць, до правильних дрібниць. Батько зміг би, вона знає. Лише завдяки думкам про найріднішу людину в цьому всесвіті Мерф і тримається на плаву, щодня прокидається і йде в лабораторію. Вона впевнена, що рано чи пізно знайде правильний розрахунок, врятує людство і поверне Купера. Щоб він міг нею пишатися. Мерф голосно дихає, придушуючи чергову істерику в зародку, і кидає погляд на великий циферблат на зап'ясті. Її не одноразово підмивало розбити це вічне нагадування про те, що її кинули, віддали перевагу космосу. Але потім вона згадує, що все було зроблено заради багатьох життів, а вона може і перетерпіти. І по кілька разів на день уявити, як зустрічає Купера, що повернувся, як обіймає його й обов'язково цілує у щоку. Лише так вона зможе продемонструвати малу дещицю своєї до нього любові.Стрілкам, що цокають до нудоти одноманітно, більше років, ніж самій Мерф, але вони все ще продовжують відміряти її мізерне життя. Як і життя самого Купера, що застрягнув десь між далеких чортових зірок, але лишається живим. Принаймні, Мерф вірить, що лишається. Сподівається. Знає.***Грейс сідає на ліжку, прокинувшись після чергових моторошних сновидінь. Ей Джея поруч уже немає, ймовірно, пішов на роботу, вирішивши не будити дружину. Та якби й розбудив, гірше від цього нікому б не стало. Адже Грейс ніколи не прокидається настільки легко, як роблять це звичайні люди. Вона звикла просто виринати з глибин своєї свідомості, так і не попрощавшись із батьком по-нормальному.У своїх снах вона так само відчайдушно намагається доторкнутися до такого рідного обличчя через монітор, але Гаррі далеко, на чортовому астероїді, де востаннє назве її «малятком». Вона ніколи не встигне сказати йому, що любить його всім своїм маленьким і відчайдушним серцем, що навмисно дражнила його стосунками з Ей Джеєм, що більше ніколи в житті не ослухається його слів, і що їй відверто начхати на все людство, аби тільки він лишився живим, — ні в житті, ні у снах. Із дня в день — точніше, з ночі в ніч, Гаррі обриває сеанс зв'язку, так і не дослухавши незв'язного мовлення Грейс. Він герой. Герой, який врятував планету від загибелі, проробив чорну діру в грудях доньки і залишив після себе лише старий наручний годинник, який Грейс зараз крутить у руках.Стрілки на циферблаті завмерли після того, як вона, отримавши годинник від Ей Джея, ховавшого погляд, запустила його в стінку, більше не знаходячи в собі сил навіть заплакати. Зараз вона зберігає його на тумбочці біля ліжка, не дозволяючи нікому до нього торкатися. Усі пропозиції від Ей Джея віднести їх у ремонт були негайно відхилені. Час зупинився — для Гаррі, для самої Грейс, для всього сенсу її подальшого існування. Але в особливо кризові моменти Грейс здається, що стрілки таки відмирають і продовжують звичний біг по колу. Для неї це — знак того, що Гаррі все ще десь поруч, любить її і чекає. Принаймні, Грейс вірить у це. Сподівається. Знає.