Work Text
Вмостившись на капоті Імпали, Дін чиркає запальничкою і з задоволенням затягується гіркуватим димом дешевої сигарети. В дорозі він намагається не витрачати і без того мізерні доходи, але якщо колись йому захочеться себе побалувати, то, так і бути, можна буде дозволити зайву партію в покер.— Покер — це добре, — киваючи своїм думкам, втомлено бурмоче Дін.Сем, що влаштувався поруч із пляшкою «Бадвайзера», тихо гмикає. Якби Дін вірив у Бога, то напевно б зараз помолився за те, аби малий — так, малий, Діну чхати, що молодшому братові вже двадцять три, — утримався від уїдливого коментаря. Але Дін не вірить, не молиться, тому нічого не рятує його від уїдливого запитання Сема:— Невже в ніч четвертого липня більше нема про що подумати, розслабившись, окрім як про карти?Дін відчужено знизує плечима, залишаючи цю репліку без відповіді. Насправді йому є, про що поміркувати, тем і невирішених проблем у нього вдосталь, але він не хоче псувати свято. Краєм ока спостерігаючи за Семом, який ліниво потягує пиво і постійно поправляє неслухняний чубчик, Дін знову затягується цигаркою і закидає голову. Погляду відкриваються сотні, тисячі, мільйони чужих незвіданих світів — розсип Чумацького Шляху, здається, так і манить до себе, запрошує пробігтися цією яскравою дорогою, доторкнутися до зоряних таємниць. Утім, Діну вистачає власних.— І про що мовчиш? — Тишу знову перериває голос Сема.От же кортить йому сьогодні! Чому б просто мовчки не пити своє пиво, витріщатися в темряву, на зірки, прислухатися до музики, що приглушено лунає в Імпалі, — там якраз грає щось із The Beatles, — чудовий же день незалежності міг вийти. Але ні. Сему хочеться спілкування, розмов по душах, він не втомився за сьогодні в дорозі — виспався на передньому сидінні, попередньо смішно прилипнувши щокою до скла. А в Діна був важкий день, тиждень, місяць, та й усе життя. Але малому це знати не обов'язково.Дін обмірковує свою відповідь і розуміє, що просто-напросто не може. Він, який ніколи не лізе за словом у кишеню, є майстром із застосування гострого і не завжди цензурного слівця, зараз не може зв'язати жодної фрази. Дін повертає голову до Сема і навіть у темряві помічає, що перенісся у того чомусь всипане веснянками — хоч і не рудий, та й уже вийшов із підліткового віку. Дін дивиться на молодшого брата, на те, як його губи раз за разом цілуються з шийкою пляшки і... відчайдушно чортихається, відчувши, як цигарка, дотлівши, обпікає пальці. Сем здивовано вигинає брови, почувши лайку, але Дін, відкинувши недопалок кудись у бік, одразу ж усміхається: мовляв, усе гаразд, і дістає із холодильника позаду чергову порцію пива.«Бадвайзер» чомусь не тішить своїм смаком як зазвичай, і навіть його прохолода не допомагає думкам прийти до ладу. Після того, як вони з Семом знову почали їздити країною удвох, продовжувати спільну справу і займатися іншими вінчестерівськими речами, у цьому світі стало чомусь жити набагато складніше. Діну, звісно ж. Ну, а малий, здається, знову звик до свого майже беззмінного статусу «мовчазного пасажира», тож вони навіть не сильно собачаться останнім часом. Роз'їжджають штатами, намагаються відшукати батька, а у вільний час допомагають людям позбуватися всілякої нечисті й частенько ігнорують рідкісні доторки один до одного, немов забувши, як у день шістнадцятиріччя Сема самовіддано цілувалися за бібліотекою в одному з маленьких містечок Орегона. Хоча, цілком можливо, що малий і забув. Скільки часу минуло...Дін міцніше стискає пляшку і знову вдивляється в зоряну далечінь. Раптово в голові стає настільки порожньо, що він навіть сам злегка дивується своїй наступній фразі:— Слухай, а четверте липня — це який знак зодіаку?Сем ледь не давиться пивом від такого раптового запитання, розгублено потирає коліно, явно згадуючи порядок сузір'їв, і, буквально за кілька секунд просвітлівши обличчям, випалює:— Рак. А що?Дін ставить пляшку на капот і знову повертається до розглядання зоряних малюнків на темно-синьому небі. Ага, таке відчуття, ніби він знає, який вигляд має це безглузде сузір'я. Ось Сему це точно відомо, він же не дарма в Стенфорді навчався, але запитати напряму Діну не дозволяє гордість, і тому він продовжує вертіти головою в різні боки, наче пес, що шукає хазяїна і ніяк не може збагнути, куди ж він подівся. Раптово його розбирає сміх:— Знаєш, я тут подумав... А ким би була Америка, якби була жінкою? Ось за гороскопом, виходить, Рак. Або раком... — Дін багатозначно здіймає брови і, сміючись, жартівливо штовхає Сема в бік. Стусана у відповідь, щоправда, не чекає: Сем тільки відмахується від веселого Діна.— Ти ще вашу з нею сумісність погугли, як у мотелі зупинимося, — пирхає той. — Твої умовиводи абсолютно приголомшливі, може, тобі не варто сьогодні пити?Дін ледь втримується, щоб не обізвати Сема занудою та сучкою, і, відсміявшись, просто закочує очі на його бурчання. Він звик, що Сем практично ніколи не розуміє його жартів, але списує це на те, що у малого просто-напросто відсутнє почуття гумору.Дін відчуває, як Сем стежить за ним, і воліє знову втупитися поглядом у небесну далечінь. Кілька довгих секунд вони знову сидять у благословенній тиші, яку перериває лише цокотіння невидимих оку цвіркунів, доки Сем, відхлебнувши пива, не цікавиться:— Ти що, сузір'я Рака шукаєш? Можеш не старатися навіть.— Це ще чому? — Голос Діна звучить навіть злегка ображено, ніби його підловили на незнанні чогось дуже важливого. А це ж усього лише якесь довбане скупчення зірок, подумаєш! От якби він не знав, як захиститися від вендіго чи що примару можна відлякати за допомогою заліза, — то ще зміг би зрозуміти це безглузде здивування Сема, а так...— Тому, що це сузір'я видно у Північній півкулі тільки до травня, — з дратівливо розумним виглядом поспішає пояснити Сем. — Ми, коли в Стенфорді на курси астрономії забігали, то досить серйозно вивчали карти зоряного неба. Тож улітку сузір'я Рака не побачиш, як не виглядай. Ну, там, рух планети навколо Сонця, усе таке...— Дякую, містере вчений, за вашу пізнавальну лекцію, — гмикає Дін, розглядаючи відображення зоряного розсипу в скляній поверхні пляшки. Насправді, йому начхати і на сузір'я Рака, і на гороскопи, і на всю цю астрономічно-астрологічну муть. Він намагався відволікти Сема від аналізу своєї поведінки, і, здається, досягнув успіху в цьому. Тепер Сема не заткнути. Ну от, будь ласка: достатньо натхненний, Сем зістрибує з капота і, відчайдушно жестикулюючи, продовжує розповідати:— Утім, це дуже цікаве сузір'я. На курсах ми тоді дізналися багато нового. — Розглядаючи нічне небо, Сем кілька миттєвостей вагається, перш ніж продовжити: — Історія самого знаку вельми захоплива. Сучасний символ, який використовується для позначення цього знаку, у деяких джерелах трактується як Уроборос. Ну, а Уроборос — це...Цього Діну можна не пояснювати, він прекрасно знає, пам'ятає ще зі шкільних уроків, що таке Уроборос. Змій, що вічно пожирає свій хвіст, монстр, який не може померти і не може спокійно жити. Іноді Діну здається, що Уроборос — це його прототип, його доля. Замість хвоста — Джон. Ну або винищення монстрів, врешті-решт. Дін постійно біжить за кимось, за чимось, намагається досягнути успіху в різних справах: порятунку людей, звабленні жінок, збереженні життя брата... Щось у нього виходить, а щось — ні, але зупинитися він не може. Цього просто немає в його розумі, не закладено в ДНК, не вбито з дитинства в підкірку мозку, не завчено до зубного скреготу. Усе, що Дін може і вміє, — це впоратися з деякою нечистю, почистити зброю, підлатати Імпалу і стежити, постійно та невсипуще, за молодшим братом, за його Семмі.Дін розуміє, що Сем досі розповідає деталі міфу про Уробороса, і, закинувши голову, голосно регоче. У нього паршивий настрій від самого ранку, він уперше в житті не хотів святкувати день незалежності, але, зачувши Семове «це ж четверте число», здався. І зараз сидить тут, на капоті машини посеред чийогось неораного поля, витріщається на зірки і — з поперемінним успіхом — на Сема, дудлить пиво, слухає лекцію з міфології і чекає. Чекає, мабуть, тієї самої горезвісної незалежності, день якої сьогодні святкує і котру отримати все ніяк не може. Бо ж клятий Уроборос, замкнуте коло, вічність...Дін сміється заливисто, майже щиро, але навіть йому самому зрозуміло, що якоюсь мірою істерично. Сем, застигнувши з відкритим ротом і обірвавши розповідь на півслові, здивовано дивиться на нього, однак не намагається заспокоїти. Краєм ока Дін помічає, як Сем насупився, — точно вирішив, що потішаються і сміються з нього та з його знань. Сем підтискає губи і примружується, що робить його схожим на скривджене дівчисько. В інший момент Дін би неодмінно повідомив би йому про це, отримавши у відповідь гарненького стусана, але зараз він мовчить. Навіть сміятися перестає і просто витріщається на Сема. Усі риси обличчя, всі деталі фігури такі рідні, давно вивчені, живі навіть спогади про те, як невміло він цілувався раніше. Ці — абсолютно не-братські й нікому, крім них, недоступні — моменти Дін добре пам'ятає і забувати, на відміну від Сема, навіть не намагався.Раптово він розуміє, що його особистий Уроборос — це його почуття до Сема. Це вони, наче незникаюча провина, жеруть його зсередини, висмоктують усі життєві сили, є справжнім каменем на душі, але регулярно змушують постійно повертатися і повертатися до Сема, до його Сема. Мабуть, цієї вічності він приречений постійно ходити по колу, стрраждаючи сам і додаючи страждань своєму малому, адже той ані гадки не має, що саме відбувається із Діном.Ось як і зараз.Сем явно збентежений різкою зміною поведінки Діна, він розгублено чухає праву щоку, ймовірно, почуваючись незатишно під пильним поглядом, і тихо кидає:— Гей, чуваче, з тобою все гаразд?Далекий від цього, — думає Дін, але вголос вимовляє:— Абсолютно, чуваче, абсолютно. — Він знову прикладається до пивної пляшки, зусиллям волі змушує себе повернутися до розглядання зірок, а потім, схаменувшись, додає: — З днем незалежності тебе, Семмі.Сем кілька миттєвостей зволікає, а потім розпливається в широкій усмішці:— І тебе, Діне, і тебе.***За кілька годин горизонт спалахує далекими розсипами святкових феєрверків. Вони милують око, вселяють надію і відчуття свята, аби тут же розсипатися, зникнути, померти.Що не дивно, адже ніщо не вічне.Крім Уробороса.Дін і Сем мовчки цокаються пляшками і думають кожен про своє.Сем, наприклад, про те, як скоро потрапить у пекло через бажання поцілувати свого старшого брата. Як тоді, у шістнадцять. У клятий день незалежності.Дін явно не самотній у своїх почуттях.Але їм обом, як і змію, ще довго доведеться ганятися за власним «хвостом», вишукуючи привід зізнатися, доторкнутися, поцілувати. Головне, щоб ці перегони не тривали вічність.На горизонті розквітає чергова порція феєрверків.