Work Text
«Немає на землі істоти більш моторошної,
ніж істинно справедлива людина» © Джордж Мартін
Це вже не Сторібрук. Це якісь декорації до довбаного фільму жахів, які Реджина ніколи не переносила. Жахіть їй вистачало у звичайному житті, наїлася їх досхочу. А ось зараз, судячи з усього, вони вирішили повернутися з новою силою і новим розмахом. Ще б пак. Усе, до чого б не докладала руку Емма Свон, носило якусь божевільну, але оригінальну величність. Нехай навіть і таку моторошну.Головна міська вежа завалилася кілька тижнів тому від легкого помаху руки нової Темної, бо ту раптово стало дратувати цокання годинника на ній. Хвала небесам, ця конструкція, падаючи, не поховала під своєю вагою нікого з мешканців. Втім, ті, хто потім постраждав від самої Емми, мабуть, зробили б вибір на користь вежі. Тільки цього горезвісного вибору їм ніхто і ніколи не давав.Реджина стоїть навпроти Емми, яка посміхається настільки холодно, що, здається, навіть температура довкола них знизилася на кілька градусів, і не хоче впізнавати у цьому демоні тієї жінки, котра кілька років тому перетнула кордон зачарованого містечка на огидно-жовтому «Фольксвагені» та виконала своє призначення Рятівниці — зняла прокляття зі сторібрукців. Нині Реджині — всоте і водночас вперше настільки щиро — видається, що краще б Генрі ніколи не цікавився своєю справжньою матір'ю, бо від неї насправді лише прибуло проблем. Але Генрі цього не бачить, і, можливо, те, що він зараз замкнений у психіатричному відділенні міської клініки під надійним наглядом доктора Вейла, все ж на краще. Він принаймні не спостерігатиме за тим, як разом зі Сторібруком, містом, яке Реджина створювала трепетно й до дрібниць, руйнується й душа Емми, матері, яку він все ж любив завжди трохи більше, аніж Реджину. Але Реджина ніколи на нього не ображалася за це: вона знає, що заслужила таке ставлення до себе.Еммі, схоже, подобається грати в гляділки з однією із найсуттєвіших своїх проблем сьогодення. Вона сканує Реджину уважним поглядом з голови до ніг, помічаючи тіні, що залягли під очима, і потьмянілий погляд. Їй і подобається, і не подобається те, що вона бачить. Темна відчуває, Темна знає, який потенціал вирує всередині Реджини, і вона прагне, щоб той вихлюпнувся назовні, щоби повернулася Зла Королева, з якою можна, володарюючи пліч-о-пліч, спільно творити найлютішу, найпервіснішу магію, але Реджина зачиняється від неї на сотні незримих бар'єрів і замків. Вона в будь-якому разі спробує вистояти і грати за власними правилами, щоб врятувати залишки звичного життя.Але тільки не Свон.Сенсу допомагати тим, хто не хоче врятуватися, немає.— Навіщо ти просила про зустріч? — Емма ледь розтуляє губи, поки говорить, немов їй ліньки. Вона з легкістю могла б вдатися до магії, аби зазвучати у Реджини в голові, але ще не час для демонстрації такої сили.Реджина стискає кулаки, і червона шкіра рукавичок натягується ледь не до тріску. Їй незвичний ось такий глухий, чужий голос Емми. Тепер він звучить майже ніжно, але ця ніжність небезпечна, може штрикнути не гірше справжнього мисливського ножа. Реджина майже шкодує, що відмовилася від кинджала Темного, коли Емма пропонувала їй стати його хранителькою. Можливо, зараз би й не було жодних втрат. Але вже надто пізно.— Я хочу домовитися. Я хочу, щоб ти припинила мстити... Щоб припинила вбивати...Останнє слово дається Реджині з величезними труднощами, бо вона ніколи б не могла подумати, що їй доведеться застосовувати його до завжди правильної міс Свон, до тієї, яка з честю носила звання шерифа Сторібрука. Емма вигинає брову і, помовчавши кілька секунд, раптом вибухає реготом. Сміх у неї теж звучить по-новому — ніякого горезвісного передзвону дзвіночків, який знайомі завжди приписували що Білосніжці, що самій Еммі. Тепер її сміх звучить сухо й уривчасто, ніби вона докладає зусиль для прояву цієї емоції. У всякому разі, хоча б не так дратівливо і моторошно, як це було в Румпельштильцхена за його сили.— Ти пропонуєш мені угоду, відьмо? — Емма нарешті рушає з місця і обходить Реджину по колу. — Ти забула, з ким маєш справу? Будь-яка магія має свою ціну...— Мені не потрібна твоя магія. — Реджина намагається тримати обличчя і приборкати гнів, що клекоче всередині. — Мені потрібно, щоб ти припинила нею користуватися.— З чого б це раптом? — бліді губи кривляться в злій усмішці.Реджина на мить прикриває очі, щоб хоча б так відгородитися від цього справжнього театру абсурду. Вона не повинна бути тут, вона має бути на місці Емми, вона б упоралася з усією цією темрявою, їй не звикати до чорної магії. Але ні. Свон вирішила все за всіх і добровільно пішла на ешафот, де голодні тіні, задоволено облизуючись, занадто швидко зжерли її світлу душу. Розплющивши очі, Реджина бачить, що Емма знову зупинилася навпроти неї і вичікувально дивиться. Їй потрібна відповідь, її гризе цікавість, як і всякого Темного до неї.— Ти вбила Арчі.Емма ледь помітно знизує плечима.— Це була всього лише чергова комаха, що плуталася під ногами. Цвіркун був надто гучним, розтоптати його під каблуком було миттєвою справою.Реджина холоне всередині. Їй теж не подобався доктор Гопер, але вона завжди стримувала свої пориви, нехай і неодноразово лаючись на нього. Але те, що зробила з ним Темна, ще й виставивши поламане тіло всім на огляд... Це справді було страшно. Більша частина вцілілих сторібрукців уже після цього першого вбивства боялися виходити за поріг своїх будинків. Начебто це могло зупинити Темну, що розбушувалася.— Рубі.Розтерзане тіло величезного вовка знайшла сама Реджина, адже вбивство сталося поблизу її маєтку. Ось тільки чи то Темна постаралася, чи то Рубі не надто опиралася, але тієї ночі Реджина не чула жодного звуку зовні. А рано-вранці сама ж розбудила всю округу гучним криком, який не змогла стримати, побачивши майстерно розібрану звірину тушу на галявині за власним будинком. Ані меру, ані королеві не личило верещати, наче маленькій дівчинці, але Реджина не могла стримувати емоцій, як і відвести погляд від тієї кривавої каші, на яку перетворився перевертнівський образ Червоної Шапочки. Вона ніколи не відчувала теплих почуттів до цієї хамовитої дівиці, але такого безславного кінця не побажала б навіть найлютішому ворогові.Емма ледь піднімає кутики губ.— Вона стала на моєму шляху. Усі знають, що ніч — час, коли сила Темного найбільша. Цей вошивий песик намагався завадити мені завершити одну з важливих справ.Реджина не витримує:— Що може бути важливішим за людське життя?— Справедлива помста.Відповідь лунає одразу ж і б'є Реджину з розмаху. Вона знає, що це зроблено спеціально: Темна навіть не натякає — прямим текстом повідомляє про те, що Реджина й сама була такою самою вимогливою до чужих страждань і смертей, так само йшла по трупах, бажаючи відплатити своєму ворогові за всі муки. Але тепер навіть цього не потрібно робити.— Ти вбила навіть власну матір.Емма кривиться, ніби щойно зробила кілька ковтків прокислого вина. Білосніжка з перерізаним горлом і підв'язана за ноги на гілці всохлої яблуні була чудовим символом нового Сторібрука, доки мешканці однієї ночі не забрали тіло, щоб поховати його як годиться. А шкода. Адже Темна навіть зупинила чарами процес розкладання, щоб улюблена всіма принцеса ще довго радувала погляди перехожих. Втім, на площі ще довго виднілися підсохлі калюжі крові, а аромат безвиході, що витав у повітрі, приносив Еммі нестерпну насолоду.— Білосніжка ніколи тебе не влаштовувала. — Її голос спокійний, але Реджина шкірою відчуває напругу, яка зараз ковзає між ними. — То чому ти зараз турбуєшся про неї? Вона отримала те, на що заслуговувала. — Емма робить кілька кроків уперед, стає по ліве плече від Реджини і ледь відчутно торкається її зап'ястя. Пальці Темної холодні, як і вона сама. — Невже це не Мері Маргарет вбила Кору? Невже ти не прагнула помститися моїй матері за смерть своєї? Не бреши мені, я бачу тебе наскрізь, я знаю, чого ти хотіла, але не можу ніяк зрозуміти... Навіщо ти зараз намагаєшся склеїти те, що вже розбите назавжди?Реджина висмикує руку, з подивом помічаючи, що з обох долонь зникли рукавички. Вона могла б їх повернути з такою самою легкістю, як Емма прибрала, але не робить цього. Реджина лише злегка повертає голову до Емми й уривчасто шепоче:— Ти не Темна. Ти не повинна бути нею. Ти ж клятий Герой!Кожна нова фраза викликає в Емми невдоволене цокання язиком. Це не дивно: за останні тижні через її вуха пройшла величезна кількість подібних рятівних промов, але жодна з них не торкнулася серця, яке назавжди помертвіло і почорніло, — місця, де тепер, наче сімейство найотруйніших змій, клубочиться Темрява.Емма робить ще кілька кроків і зупиняється в Реджини за спиною. Злегка нахиливши голову, вона видихає Реджині прямо в шию:— Героїв немає. Вони — пил.Реджина навіть не встигає зігнати мороз, що пробігає шкірою, бо Емма змахує рукою, і вони обидві розчиняються в клубах чарівного диму.Наступну мить Реджина зустрічає у власному фамільному склепі, куди не могла потрапити з моменту визнання Еммою сили Темної. Тепер вона розуміє, що Емма просто облаштувалася тут, не довіривши свої таємниці і справи будь-якому звичайному будинку. Реджині навіть не потрібно перевіряти, вона відчуває, що на це місце накладено якісь особливі чари, і без дозволу Темної їй звідси ніколи не вибратися. Ну що ж... Вона знала, на що йде. Вона бодай мала була спробувати.Майже непомітний рух пальців — і важка бетонна плита зсувається з місця, відкриваючи добре знайомий Реджині підземний хід. Емма не каже ні слова, не запрошує йти за собою, але щось підказує Реджині, що злити Темну очікуванням не варто. Тож, щойно худа постать, затягнута в чорну шкіру, зникає з поля зору, Реджина теж починає спускатися.Внизу все кардинально змінено: Реджина не впізнає жодної кімнати. Усі її книжки, фоліанти, усі любовно зібрані й зварені нею зілля, будь-яка згадка її магії знищені дочиста. Скрізь панують ідеальний порядок, темрява і холод. Реджина навіть не дивується, помітивши смолоскипи, а не електричне освітлення: Темні зазвичай завжди були прихильниками старовинних методів. У всьому.Реджині цікаво, навіщо її ведуть кудись углиб підземелля, але вона не сміє озватися до Темної, яка крокує за кілька футів від неї. Іноді про майбутнє краще не знати до того, як воно настане.Зрештою, вони зупиняються наприкінці коридору, який увінчаний — хто б міг подумати — тюремною камерою. Реджина добре пам'ятає, що в замку Білосніжки була точно така сама, до всього іншого — ще й опечатана від магії. Зараз від залізних прутів не фонить чарами, ну або ж ті добре замасковані, але Реджина відчуває безнадію, що повисла в повітрі. Коли щось починає ворушитися в темряві клітки, то вона від несподіванки здригається і несвідомо робить кілька кроків назад. Якщо знадобиться, вона скористається магією: для цього їй достатньо гніву і злості на Емму, на всіх тих, хто винен у тому, що вона стала Темною.Але перестороги зайві. Кілька довгих секунд — і в просвіті ґратів уже видніється бліде, змучене обличчя Прекрасного Принца. Вірніше, Девіда, — Реджина мовчки виправляє сама себе.— Прийшли, щоб нарешті вбити мене? — голосом Девіда можна точити холодну зброю, він такий самий жорсткий і шорсткий, як наждачний папір. — А я ж вірив, Реджино, що ти виправилася. Мері Маргарет була права — тобі не можна довіряти...Усередині Реджини клекоче образа: вона з усіх сил намагається налагодити контакт зі збожеволілою Темною і врятувати Сторібрук від тотального руйнування, а її звинувачують у всіх злочинах. Вона стискає зуби, аби утриматися від непотрібної зараз реакції і щиро сподівається, що ще трохи — і очі припинять так відчайдушно свербіти. Плакати Реджина Міллс точно собі не дозволить. Не на ту напали.— Я привела її, щоби продемонструвати тобі, татусю, — Емма каже з подвоєним знущанням у голосі, схиливши голову набік, — на що перетворюються ваші з Білосніжкою надії та мрії. Ви хотіли бачити Реджину на боці добра — дивись, що з нею робить ваше горезвісне світло. Вона нещасна, вона метається, вона намагається знайти якусь точку опори... А тієї немає. — Темна театрально сплескує руками, а потім різко притискається до прорізу прутів, практично зіткнувшись лобами з Девідом. — Бо раніше цією точкою був гнів і злість, а тепер вона порожня. Ви-и-ипа-а-атра-а-а-на-а-а-а…Останнє слово Емма майже виспівує, відсторонившись від клітки і кинувши на Реджину тріумфуючий погляд. За кілька секунд подолавши відстань між ними, Емма ледь не обвивається навколо неї, як справжнісінька змія: вона обіймає її зі спини, а руки гарячково ковзають по талії, посилаючи по всьому тілу Реджини нервове тремтіння. Реджині чомусь бридко і зовсім трохи страшно, рівномірне дихання досягає її вуха, і вона вкотре дивується вмінню Темної залишатися непохитною всередині, най би що вона витворяла.Губи Емми ледь торкаються вушної раковини.— Реджи-и-ино-о-о-о, — м'який голос ллється наче медовий напій, пестить слух і огортає Реджину з голови до п'ят. — Ти не Рятівниця, ні-ні-ні. Припини себе обманювати...Попри осудливий погляд Девіда Реджина не може зрушити з місця, і винні в цьому не стільки чари, скільки чарівність самої Темної, вміло пущена в хід. Так, слід визнати, що Емма чудово виглядає в образі Темної, немов і була народжена саме для цього.Доки Емма продовжує шепотіти якісь доволі переконливі промови про те, що Реджині не місце серед героїв, тій раптово пригадується сон Білосніжки, в якому Емма без вагань вирвала в матері серце, і розуміє: він був віщим, він був страшенно близьким до реальності. Цей спогад, який ніби завжди належав Реджині, настільки яскравий, що вона не одразу розуміє, що Емма з легкістю — і вже в реальності — витягла її серце з грудей.Девід нервово ковтає слину і починає відчайдушно трясти прути, наче до цього ще жодного разу не намагався вирватися зі своєї в'язниці. Реджина чекає, що Темна оскаженіє і заткне його або ж просто зламає, ніби ляльку, але та зайнята розгляданням свого нового придбання.Серце Реджини пульсує в блідих пальцях Емми, немов загнане звірятко. Воно вже не таке темне, як було ще роком раніше, все оповите тонкими струмочками світла, але саме вони, судячи з усього, Еммі й не подобаються. Вона мружиться, підносячи серце ближче до очей, відступає від Реджини, обходячи її так, щоби опинитися з нею віч-на-віч, а потім кидає на неї стривожений погляд.— У тебе таке гарне чорне серце. — Голос Емми, здається, проникає під саму шкіру, влаштовуючи там справжню революцію: інакше Реджина не в змозі пояснити той стан напівтрансу, в якому вона перебуває нині і, схоже, не проти залишатися й надалі. — А ти витрачаєш час на дурниці, намагаєшся врятувати світ... Та кому він потрібен? — Голос Емми стає жорсткішим, і Реджині стає важче дихати, бо хватка пальців на серці посилюється. — Я рятувала його вже, і не раз. І як він мені віддячив?Реджина вдихає повітря дрібними ковтками і не хоче вірити, що бачить сльози на очах у Емми. Це все міраж, це все виверти Темної, це все серце, стиснуте в руках осередку Темряви... Емма облизує губи, наблизившись до Реджини так, що відчуває її подих на своєму обличчі, і шепоче:— Тобі, звісно, цікаво, навіщо ми сюди прийшли... Я хочу, щоб ти була моєю Злою Королевою. Його Злою Королевою. Тією Злою Королевою, яка знайома всім жителям Забороненого Лісу. Тільки при цьому розкладі я обіцяю зменшити свій запал. Знаю, це жорстоко, просити тебе робити вибір: або ти, або містяни, але... Така моя сутність.Сміх Темної розповзається підземеллями, проникає в кожну печеру, в кожну тріщинку між камінням, примушує що Реджину, що Девіда здригнутись і з жахом втупитись у подобу тієї, котру раніше знали як Емму Свон. Нині ж це — просто оболонка Темряви, і та, здається, хлюпається навіть у Емми в зіницях. Відчувши, що може говорити, Реджина намагається додати своєму тону якомога більше впевненості:— А де гарантії, що, отримавши в партнери Злу Королеву, ти відмовишся від постійних убивств? Де гарантія того, що містянам більше не потрібно буде ховатися в підвалах власних будинків, щойно помітивши тебе на горизонті? Де гарантія того, що не постраждає... Генрі?Емма ледь помітно морщиться, почувши ім'я сина.— Мого чесного слова більш ніж достатньо, — шипить вона, стискаючи серце в долоні так сильно, що Реджині здається, ніби зараз вона помре. Але пальці Темної розтискаються, і кисень знову знаходить доступ у легені Реджини. Впиваючись ним, немов рідкісним алкоголем, Реджина кидає погляд на Девіда і розуміє, що не може більше допустити подібних мук ні для кого. Вона проводить тильним боком долоні по пересохлих губах і киває в бік в'язниці:— А він навіщо?Емма усміхається — і Реджині здається, що вперше за сьогодні ця усмішка щира. Ну, наскільки це визначення підходить для Темних, звісно.— Тобто ти згодна відпустити свою злість на волю?Реджина відводить погляд від Девіда, який уже все зрозумів, і мовчки киває. Емма гмикає і, закарбувавши на серці Реджини легкий поцілунок, повертає його на місце. Воно починає скакати в грудній клітці, немов скажене, наче радіючи, що його не розчавили, не стерли на порох. Реджина ніби на автоматі ковзає долонею до місця, де воно стукає, і запевняє саму себе, що смерть прийде за нею явно не сьогодні.А Емма часу не гає: пара легких пасів руками — і в її долонях тепліє уже інше серце. Девід дихає рвано, намагається щось сказати, але Темна явно забороняє йому це, не хоче чути жодного звуку, поки не залагодить усіх деталей.— Він потрібен. Я хочу залишити його в живих. — Емма чомусь на кілька секунд здається слабкою дівчинкою. — Він був першим серед тих, хто поставився до мене добре лише тому, що я — це я. А не Рятівниця, мати, донька чи хтось там іще. Він мені дуже подобався до того моменту, коли я дізналася правду. Ці, — вона малює пальцями в повітрі лапки, — родинні зв'язки принесли більше прикрощів, ніж радості. Але... Я ж Темна чи хто? — Емма розвертається до Реджини, і в її очах блищить воістину хворобливий вогник.Зібравши всі крихти самовладання, Реджина ледь нахиляє голову і широко всміхається, згадуючи королівські манери.— Чому б і ні? — Більше впевненості в собі, більше. — Мені він подобався теж. Коли не був одержимий твоєю матір'ю.Важке зітхання, що ледь не зривається з губ після згадки Білосніжки, Реджина успішно придушує. Підібравшись, розправивши плечі та вирівнявши спину, вона ще більше починає бути схожою на королеву.— Чесно кажучи, вона мене завжди дратувала, — пирхає Емма, раптово обдаровуючи Реджину доволі теплим поглядом, і одразу ж повертає всю свою увагу Девіду. — А ось у нього є чудовий, щоправда, поки прихований потенціал. Але я думаю, що ми зможемо його розвинути. Разом. Правда, татку?Емма посміхається, хоча її посмішка не обіцяє нічого доброго, і ледь відчутно стискає в руці серце Девіда, змушуючи його згідно кивнути. У нього все одно немає жодних шансів проти Темної і — нібито — Злої Королеви. Як і кілька хвилин тому, Емма знову торкається губами до серця, але цей дотик аж ніяк не такий легкий, як дістався Реджині. Разом із поцілунком Емма намагається впустити в душу Девіда Темряву і слухняність. Дивлячись на те, як скляніють очі Девіда, Реджина розуміє, що частково у Темної це виходить. Але його серце занадто світле і просто так не здасться.Повертати серце власнику Емма не збирається, тож у Реджини миттєво народжується план. Легенько клацнувши пальцями, вона матеріалізує із фіолетового диму одну зі скриньок, в яких зазвичай зберігала подібні трофеї. Задоволено всміхаючись, вона простягає її Еммі, і та, уважно оглянувши презент, погоджується його прийняти. Відкинути кришку, заховати там серце, змахнути рукою — і скринька тане, опинившись у місці, відомому лише Темній.— Це буде першою річчю, що належатиме нам трьом, — припечатує Емма і пасом руки відчиняє дверцята в темницю Девіда. — Ласкаво просимо до нового світу, Девіде Нолане. До нашого світу.Мине якийсь час, поки серце Девіда звикне слухатися чужих наказів беззаперечно. Нині він рухається трохи незграбно, ніби лялька, в якої обірвали ще не всі ниточки, утім все ж вперто рухається до виходу із в’язниці Порівнявшись з Еммою, він зупиняється, і Темна, піднявшись навшпиньки, якусь хвильку милується ним, окреслює кінчиками пальців тонку лінію щік і підборіддя, ніжно торкається вилиць, а потім — несподівано для Реджини, та й для самого Девіда теж — цілує його в губи. Дещо незграбно, дещо змазано, але цим самим Темна прагне показати, кому тепер належить ця людина.Відсторонившись, Емма криво посміхається Реджині і, не чекаючи нікого, бо знає, що вони обов'язково підуть за нею, рушає до виходу із підземель. Вона, схоже, переконана, що незабаром доб'ється повної покори що від Злої Королеви, що від Прекрасного Принца, — навіть без їхніх сердець. Однак поки цієї покірності немає, вона може просто володіти. Влада, темрява і порок. Кращого коктейлю Емма ніколи в житті раніше не куштувала.Девід ніяково тупцює на місці, але, коли Реджина намагається пройти вперед нього, не дозволяє їй цього зробити. Він ніби боїться, що його знову замкнуть у клітці, наче тварину в зоопарку, тож крокує швидко, намагаючись якнайшвидше залишити підземну в'язницю.Реджина м'яко торкається пульсуючого серця в кишені й подумки переконує Девіда поводитися спокійніше й природніше, ніби нічого страшного не сталося. Ніби всі живі та здорові. Ніби всі в Сторібруку зараз зайняті своїми повсякденними справами, як і до появи Темної Свон.Вона до кінця ще не знає, що збирається робити далі, але повернення серця Девіду і спроба домовитися діяти спільно — в її найближчих планах. Реджині чудово відомо, що вона може добряче поплатитися за обман Темної, але щось усередині змушує її діяти так, як, приміром, вчинила б клята Білосніжка.Зла Королева обрала свій бік.І він аж ніяк не темний.