Work Text
Якщо посвітити ліхтариком у небо, то світло залишиться там назавжди.
Минуть тисячі років, а світло не зникне. ©
Їхні стосунки — це безкінечна крива: зламана, гостра, здатна вп’ятися в долоні до крові. Рухатися таким маршрутом страшенно боляче і неприємно, але ніхто не в змозі зупинитися, залишити один одного, опинитися без опори. Ця геометрична задача до біса складна: кожному хочеться знайти правильне рішення, аби будь-які невідомі зникли і все стало на свої місця.Навіть після офіційного зізнання одне одному в — ні, борони боже, не коханні, — у небайдужості, ані Емма, ані Реджина не почуваються достатньо спокійно. Раптово для всіх вони з'їжджаються, і Еммі більше не потрібно обтяжувати Мері Маргарет, адже в Реджини досить великий будинок. Утім, цей вчинок не додає жодної рівноваги їхнім почуттям. Вони живуть як на атомній бомбі, щодня, щогодини, щохвилини ризикуючи розсваритися назавжди через дрібницю — невірно зрозумілу фразу чи неправильно поставлену на полицю тарілку. Генрі є їхньою єдиною константою, але навіть йому не завжди до снаги впоратися з гарячими темпераментами матерів, що разом вирують немов маленьке торнадо.Реджині соромно перед сином за їхні з Еммою постійні сварки, але вона нічого не може з цим вдіяти. Рух по кривій ніколи не буде спокійним і рівномірним, закони геометрії не змінити. Утім, щоб не провокувати новий виток конфлікту, інколи достатньо просто обірвати розмову.Що Реджина і робить, втікаючи посеред ночі на вулицю, немов маленька ображена дівчинка.Вона сміється над собою крізь сльози: треба ж, велична Зла Королева, і ось так легко піддається напливу почуттів, дозволяє маніпулювати собою — оу, яка іронія! — доньці тієї, яку ненавиділа найбільше на світі. Клята Еммо Свон, і навіщо ти тільки з'явилася в цьому всіма забутому місті, в цьому всіма забутому світі?!Реджина йде недалеко — набережна всього за кілька кварталів від будинку, до того ж на відкритому майданчику з видом на океан чудово думається. Цю істину Реджина за останні кілька тижнів уже вивчила напам'ять. Вона сідає на лаву і, кілька разів кліпнувши, аби адаптуватися до сутінок, кілька разів енергійно проводить долонями по злегка змерзлих ногах. Літні ночі бувають такі оманливі, особливо наприкінці серпня: ваблять теплими вечорами, а посеред ночі намагаються залізти тобі під шкіру справжнім осіннім холодом. Реджина тихо чхає і, втупившись у темні хвилі, котрі ледь чутно плескаються, застигає на довгі кілька хвилин.Вона не розуміє, чому весь цей спектр емоцій, що оселилися всередині, абсолютно непідконтрольний їй. Усе життя Реджина вважала себе холодною, розважливою, здатною прораховувати будь-які плани на кілька ходів уперед. Тільки от у її розмірене існування увірвався верткий жовтий «Фольксваген» разом зі своєю господинею, і весь сенс цього самого існування опинився перекресленим. Точніше — абсолютно новим.Реджина гмикає. Нині їй здається, що ідея-фікс її життя — просто не зірватися і не вбити Емму в нападі люті. Вона знає, що потім шкодуватиме, але іноді руки так і сверблять застосувати заклинання, яке так просто зверне цю — ха-ха! — лебедину шию. Часті сварки стали нестерпними, як для них самих, так і для оточуючих. Найсумніше в тому, що їхня сьогоднішня нічна перепалка трапилася якраз через те, що думають близькі Емми про їхній союз.«Ти знаєш, Мері Маргарет сьогодні припустила, що після всіх наших сварок ми з тобою трахаємося, як кролики. Ну, типу надлишок емоцій і все таке...» — розмірений, трохи глузливий голос Емми досі звучить у вухах у Реджини. Вона чудово пам'ятає, як вигнула брову, почувши це, а потім спокійно — так, спокійно, чорт забирай! — поцікавилася, відколи це їхнє особисте, а тим паче сексуальне життя цікавить грьобану Білосніжку. Та Реджина навіть слово «грьобана» вимовила тільки в думках, вирішивши не провокувати конфлікт! Говорити про те, що цього не вийшло, мабуть, буде зайвим.Емма «спалахнула» одразу ж. Вона пригадала Реджині і Кору, котра не розбиралася, де там чиє особисте чи суспільне життя, намагаючись побудувати все за своїм бажанням, і всі гріхи Злої Королеви, яка прагнула згубити життя падчерки та половини жителів володінь заодно, і ще величезну кількість дрібниць, що зараз, здавалося б, ламаного шеляга були не варті. Реджина зробила єдину, але величезну помилку, зневажливо сказавши, що неприємностей побільшало якраз-таки після приїзду Емми, а до того всіх жителів Сторібрука влаштовувало їхнє життя — ну, більш-менш. Після цієї фрази Емма вкотре продемонструвала свій успадкований від Мері Маргарет вибуховий характер — не стримуючись у висловах, почала розмірковувати вголос про те, «на що стало схоже її життя після знайомства із найнестерпнішою відьмою століття».Магія ледь не зривалася з кінчиків пальців — Реджині до жаху хотілося кілька разів змахнути долонею і змусити Емму заціпитися бодай на кілька хвилин, але вона, уперто підтиснувши губи, сиділа за столом та дірявила поглядом ні в чому не винну кухонну шафку, а коли стенання Емми пішли на виток десь на третій, мовчки підвелася, накинула улюблене пальто і так само мовчки залишила дім, жодним чином не реагуючи на крик: «Куди ти? Я ще не договорила!».Стрімко підростаючий Генрі, якось раз заставши сварку матусь, потім запитав у Реджини, що з Еммою, чи не ПМС бува — за що дістав легкий стусанину і стрімку догану. По правді кажучи, їхньому синові не варто було взагалі заїкатися на подібну тему, але саме після цього Реджина замислилася про те, що їхні з Еммою сварки виходять за будь-які межі. Зараз вона рада, що Генрі залишився з ночівлею у Прекрасних, інакше б точно спустився до них і намагався помирити. А це, як показувала практика, у нього виходило не завжди.Реджина знову щулиться і підтягує ноги під лаву. Свіжий океанський бриз не особливо заспокоює нерви, але йти додому не хочеться. Емма напевне ще не лягла, а провокувати новий спалах скандалу у Реджини немає жодного бажання. Вона піднімає голову, сподіваючись помилуватися зоряним небом, але воно, як на зло, затягнуте важкими хмарами — навіть дивно, що досі не задощило. Реджина розчаровано зітхає, хитаючи головою, і раптово чує акуратні швидкі кроки. Вона повертається на шум і чомусь навіть не дивується — до неї прямує Емма.Та, ховаючи руки в кишені джинсів, зменшує темп і наближається до Реджини, винувато усміхаючись. Волосся неакуратно заправлене у хвіст, кілька пасом уже вільно танцюють за вітром, але Еммі, судячи з усього, начхати на зовнішній вигляд. Вона навіть свою безглузду шкірянку не спромоглася застебнути — дарма, що на вулиці прохолодно. Реджина пирхає під ніс, переконана, що Емма такими темпами отримає нежить, і знову переводить погляд на водну гладь. У душі жевріє щира надія на те, що сьогодні більше не буде лайки. Та й Емма, судячи з усього, теж налаштована миролюбно.— Не замерзла? — Тихий голос звучить зовсім поруч, але вторгнутися в особистий простір Реджини Емма не поспішає.Реджині хочеться послати Емму до бісової бабці чи бодай до її огидливо милої матусі, але вона стримується, мовчки веде плечем, ніби не знає відповіді на таке просте запитання. Емма, судячи зі звуків, робить ще кілька кроків і зупиняється.На пірсі тихо, навіть чайки всі ніби заснули, та ні — наче вимерли, ніхто не хоче потрапляти під гарячу руку. Реджині здається, що якщо напружитися, то можна почути, як цокає головний годинник Сторібрука, відміряючи мить за миттю їхнього такого неврівноваженого спільного життя. Практично гробову тишу знову порушує Емма:— Гей... Реджино, поговори зі мною.Реджина подумки закочує очі, але все ж піднімається з лавочки, обертаючись до Емми. Та, помітивши, що на неї реагують, одразу ж розпливається в лагідній усмішці.— Чого ти хочеш, Свон? Я втомилася, я справді втомилася. Неймовірно. — Реджина збіса намагається, щоби голос не звучав надто звинувачувально. Емма, як і раніше кривувато усміхаючись, робить ще один крок назустріч. Зупинившись за кілька футів від Реджини, вона робить кілька глибоких вдихів, заплющує очі, наче намагаючись сконцентруватися і, м'яко розкриваючи долоню, раптово випускає з неї невелику кульку світла. Реджина навіть на відстані відчуває її тепло і не може не стримати усмішки. Емма, розплющивши очі, переводить погляд зі своєї магії на Реджину і починає плутано говорити:— Знаєш... Колись давно я читала, що всі промені світла, які випускають у небо, залишаються в ньому назавжди. Фізика, всі справи. Я не знаю, наскільки це все правда, але... Я хочу, щоб у будь-яких ситуаціях, у будь-яких сварках, у будь-яких негараздах ти знала — у цьому небі навіки запечатані наші почуття... — Голос Емми тремтить, але вона хоробро усміхається і продовжує: — Наше кохання.Реджина відчуває, як уся спина вкривається мурашками, але не може повірити в те, що чує. Вони ніколи не говорили про кохання, усе, в чому полягав їхній союз, — це обопільна симпатія і постійна взаємовиручка. Ну, і Генрі, звісно. А зараз...Емма нервово кусає губи, косячись на переливчасту грудку світла у своїй долоні, і простягає руку до Реджини. В її очах стільки надії й бажання отримати прощення, а ще — того самого горезвісного кохання, що Реджина відчуває, як на очі навертаються сльози. Вона швидко робить крок назустріч Еммі, чіпко обхоплює її зап'ястя і, піднісши до свого обличчя руку зі світною магією, хрипко запитує:— Ти хоч розумієш, на що підписуєшся, Еммо?Емма, не кліпаючи, дивиться Реджині прямо в очі й широко усміхається:— Так, Реджино, так.Реджина придушує сміх і, змахнувши рукою, додає потік своєї — все ще з фіолетовим відблиском — магії до сліпучо-білої. Їхні силуети одразу ж огортає стовп світла, і практично осіння вогкість із темрявою відступають, вклонившись перед спільною магією Емми та Реджини. Ніч Сторібрука розрізає яскравий промінь, назавжди закарбовуючи в передгрозовому опівнічному небі почуття абсолютно, на перший погляд, різних, але таких залежних одна від одної жінок.Так, їхні стосунки — це нескінченна крива: зламана, гостра, здатна вп’ятися в долоні до крові. Рухатися таким маршрутом страшенно боляче, неприємно і нелегко. Але про простоту ніхто ніколи не говорив.Тим паче, що легкість — не їхній вибір.Їхній вибір — кохання.