Work Text
A Great Big World — Say Something
Шерлоку всього два місяці, коли Майкрофта вперше залишають із ним наодинці. Батькам терміново потрібно вирішити проблеми з документами щодо сімейного бізнесу, котрі казна-звідки взялися, і допомогти з цим їм може лише знайомий юрист. Його контора, на жаль, знаходиться в сусідньому місті, і Голмси не можуть собі дозволити поїздку туди разом із дітьми. Саме тому матуся наполегливо просить семирічного Майкрофта бути слухняним дорослим хлопчиком (ха, ніби в інший час він поводиться інакше!) і придивитися за братом.Нянечку Голмси, звісно, викликають, але через певні обставини приїхати вона зможе лише десь опівдні, тож Майкрофту доведеться побути сам на сам із братом близько чотирьох годин. На прощання матуся м'яко цілує Майкрофта в лоб і, розпатлавши йому чубчика легким рухом долоні, зачиняє за собою вхідні двері. Роблячи вигляд, що шукає щось у сумці, вона насправді — Майкрофт не просто здогадується, а чудово це знає, — прислухається, що ж робитиме старший син. Майкрофт лише тихо зітхає, підвівшись навшпиньки, завішує дверний ланцюжок і, намагаючись створити якомога більше шуму, двічі повертає вхідний замок. Матуся, переконавшись у тому, що бодай одне із її прохань виконано бездоганно, швидко обсмикує пальто і кидається навздогін чоловіку, який уже майже дійшов до машини.Майкрофт, який спостерігає за батьками крізь невеличке віконце, засуває дратуючу його шторку в дрібну синю квіточку і, смиренно скорившись своїй непростій долі, поспішає на другий поверх.Шлях його лежить, звісно, до дитячої.Шерлок, попередньо викупаний і нагодований, зараз спить. Майкрофт навшпиньки підходить до його ліжечка, кілька довгих хвилин вивчає цю невелику живу грудочку, найімовірніше, помилково названу його братом, і, не знайшовши нічого цікавого, йде в дальній кут. Там на нього чекає м'яке крісло-іграшка, заздалегідь притягнуте з власної кімнати, і кілька книжок. Майкрофту не особливо подобається роль спостерігача, в якій він сьогодні опинився, але оскільки іншого виходу він не бачить, то доводиться вмоститися зручніше і розкрити перший-ліпший томик.Сопіння немовляти не приносить йому жодного спокою, воно — навпаки — перетворюється на сторонній звук, що постійно відволікає Майкрофта від вільного занурення у сюжет. Тому книжку доводиться відкласти вбік. Майкрофт сердито підтискає губи, схрещує руки на грудях і уважно оглядає ліжечко зі свого спостережного поста.Маленькі діти його дратують. Ні, Майкрофт не те, щоб ненавидить малюків, він просто не бачить у них нічого гідного для вивчення. У немовлят, на його три думку, є початково всього три функції — крик, плач та сон (бо решту природних для організму функцій Майкрофт до уваги не бере), а це доволі тривіально і нудно. На те, що зараз немовлям є Шерлок, його молодший братик, Майкрофт теж не зважає, як і не думає про те, що ще кілька років тому теж був подібним карапузом. Попри те, що Майкрофту всього лише сім, він звик вважати, що вже з'явився на світ тямущим і самостійним, а шрам під коліном — це так, пусте, аж ніяк не нагадування про розбиту пляшку з-під молока та фонтан крові після невдалого приземлення на уламки.Ні. Майкрофт не такий. Він, кажучи словами матусі, дорослий слухняний хлопчик, а тому, навіть попри всю свою нелюбов до немовлят, має виконувати прохання батьків. Звівшись на ноги, Майкрофт ще раз перевіряє, чи достатньо міцно спить Шерлок, а потім все ж повертається до своєї книжки. Цього разу йому вдається заглибитися в сюжет, що не дивно: пригоди морських корсарів завжди цікаві хлопчакам його віку.Зі свого «посту» Майкрофт відлучається ще двічі за весь час очікування: один раз навідується у ванну, другий — на кухню, аби випити склянку апельсинового соку. Його Майкрофт, до речі, теж не дуже полюбляє, він занадто гірчить, але матуся наполягає на тому, що в ньому багато вітамінів. А раз матуся каже, значить так і є. Віра в її слова у Майкрофта непохитна.За чверть по обіді у двері нарешті дзвонять: значить, прийшла місіс Доусон. Різкий звук, як зазвичай буває, будить Шерлока, і він починає кричати. Кричати саме так, як це вміють немовлята. Майкрофту хочеться втекти з кімнати, закривши вуха, але він не сміє. Він швиденько підходить до ліжечка, заглядає в нього, на кілька секунд змусивши Шерлока замовкнути, надавши у власній особі цікавий об'єкт для вивчення, і, користуючись збентеженням молодшого, суне йому в рот соску.Поки Шерлок намагається зрозуміти (ну якщо це слово можна застосовувати до малюків), в чому його обдурили, Майкрофт вилітає з дитячої та, попередньо подивившись, чи справді на ґанку чекає їхня няня, впускає її в будинок.Місіс Доусон років сорок на вигляд, і найчастіше вона вдягнена в легке пальто бордового кольору і доволі кумедний, на думку Майкрофта, берет із квіткою. Ось як зараз. Зате вона завжди прихильно усміхається йому і ніжно погладжує по щоці. Майкрофту, звісно, здається, що це через те, що ті в нього завеликі, але після того, як він якось поділився цим одкровенням із мамусею, та попросила його не тримати поганого на думці. Майкрофт і не тримає. Ну майже.Допоки місіс Доусон розсипається у вибаченнях за те, що Майкрофту довелося ненадовго взяти піклування про брата на себе, і знімає з себе верхній одяг, Шерлок примудряється виплюнути соску. Саме тому з другого поверху лунають такі несамовиті ридання, що Майкрофт мимоволі стискає ручки в кулачки. Ні, просто неможливо, щоб це ревуче непорозуміння було його молодшим братом! Неможливо!Нянечка одразу ж зривається з місця, аби перевірити, що сталося з дитиною.Майкрофт не поспішає, долаючи кожну сходинку немов через силу. Йому взагалі не хочеться знову до дитячої, тепер про Шерлока є кому подбати, але в кімнаті залишилися його книжки. І їх потрібно забрати.Коли він зазирає в прочинені двері, місіс Доусон уже погойдує Шерлока на руках. Той, на диво, припинив плакати й кричати, і тепер задоволено всміхається своїм беззубим ротом, витріщаючись на брязкальце, яке йому демонструє няня. До речі, саме Шерлок першим бачить Майкрофта і видає гучне агукання, ніби в якості привітання. Майкрофт мимоволі морщить ніс, навіть не замислюючись над тим, що місіс Доусон дивиться на нього, і, опустивши очі, швидко проходить повз неї.— Я тільки книжки заберу.Няня говорить м'яко і майже розуміюче:— Так, любий, звісно. Ти не переживай, я нагляну за Шерлоком.Притримуючи книжки однією рукою, іншою Майкрофт тягне за собою улюблене крісло. Нарешті можна буде розташуватися в себе в кімнаті, в тиші та спокої, не відволікаючись ні на що навколо.Вже вийшовши за поріг, він чує няню — вона говорить тихо, але все ж недостатньо, і ці слова змушують його дещо розгубитися.— Се ж треба, такий маленький, а вже дивиться на брата зверхньо. Тихо-тихо, Шерлоку, все добре, дивись, що в мене є!Подальше воркування місіс Доусон із Шерлоком Майкрофта не цікавить. Він стоїть, застигнувши, посеред коридору і думає про те, що няня неправа.І зовсім він не зверхньо дивиться на брата.Він просто... Просто просто.Невдоволено зітхнувши, Майкрофт вирушає до себе в кімнату, обіцяючи собі подумати над тим, що почув, пізніше. Зараз же йому просто необхідно дізнатися, чим закінчився бій піратського брига і торгового судна.А зверхньо... Ну яка дурість!***
Raign - Empire Of Our Own
Майкрофту тринадцять, а Шерлоку — лише шість, коли останнього вперше ловлять на гарячому і вичитують за його витівку. Цього разу Шерлок намагався визначити, за скільки часу фіранка — до речі, та сама, в синіх квіточках, що дратує Майкрофта, — згорить дотла. Шерлок просто не встигає сховати сірники, коли в дім входить матуся. Вона дуже, дуже незадоволена, і Майкрофт навіть трошки зловтішається, сидячи на верхніх сходинках сходів і крізь поручні спостерігаючи за тим, як Шерлок стоїть, похнюпивши голову, і слухає повчальні промови найріднішої у світі жінки.Майкрофт може дозволити собі цю зловтіху хоча б тому, що до цього за витівки Шерлока діставалося саме йому. Виходить, уявити, що цей «миле кучеряве янголятко» здатне препарувати свіжоморожену курку просто тому, що йому так захотілося, чи ж пофарбувати кількома десятками галонів чомусь синьої води стінки ванної на першому поверсі, батьки не можуть. А от у те, що цим займається Майкрофт, напрочуд вихований і спокійний, — запросто.У такі моменти матуся завжди говорила, що не розуміє, що за бісеня вселяється в її улюбленого старшенького. Майкрофт дивився на неї спідлоба, ось точно так само, як Шерлок зараз, але ніколи не зізнавався в тому, що покриває молодшого брата.На запитання «Чому?», поставлене йому якось самим Шерлоком, Майкрофт не знайшов відповіді, просто знизавши тоді плечима і вийшовши з кімнати геть. Аби тільки його не бачити. Зараз би він, напевно, сказав би, що просто зрозумів, у чому призначення старшого брата.Ну, тобто, не зовсім зараз. Саме в цю хвилину Майкрофт справді зловтішається. Він досі ще покараний за останню спробу Шерлока поекспериментувати з продуктами на кухні, тож намагається поводитися тихіше води нижче трави. Задоволена усмішка — єдине, що Майкрофт може собі дозволити.Утім, навіть її матусі краще не показувати. Зате ось перед Шерлоком, уже ввечері, перш ніж вкластися спати, Майкрофт усміхається аж занадто єхидно. Той поглядає на нього, чудово розуміючи, чому Майкрофт сяє не гірше начищеної монети, але нічого не каже. Просто вкладається у своє ліжко, вимикає нічник, натягує на голову ковдру і, відвернувшись до стінки, починає голосно сопіти. Як трактор, чесне слово.Майкрофт же спокійно переодягається в піжаму, ще хвилин двадцять гортає черговий підручник, щоб краще запам'ятати матеріал, який потрібен йому для завтрашнього заняття, і, нарешті, приглушивши світло, теж лягає.Уранці мамуля милостиво прощає Майкрофту покарання, дозволивши знову їсти солодке в необмежених кількостях, але вкотре наполягає на тому, аби він більше налягав на фрукти. Шерлоку взяти десерт не дозволяють, і Майкрофт — так, він сам знає, що чинить по-дитячому, — з перебільшеним ентузіазмом ласує на очах брата шматком пудингу. Шерлок мляво колупається у своєму картопляному пюре, і Майкрофт певен, що тому до смерті хочеться вискочити з-за столу. Але виховання, голмсівське виховання, не дозволить йому цього зробити. Ніколи.Однак лише час трапези добігає кінця, як Шерлок, котрий ледь доторкнувся до своєї порції, дійсно вилітає з кухні. Майже одразу ж за ним кімнату залишає батько. Майкрофт задоволено гмикає і тягнеться до яблука — великого, з червоними боками, без жодного недоліку ззовні. Його зі спокійною душею можна буде з'їсти дорогою до школи або ж замість ланчу.Але Майкрофт застигає, просто так, із простягнутою рукою, бо його гукає матуся, яка почала прибирати зі столу. Вона веде розмову спокійно, але Майкрофт бачить, що за сказаним криється занадто багато клятих глибинних смислів. Спочатку матуся говорить, що Майкрофт — чудовий приклад для наслідування, і Шерлоку варто було б зрозуміти це, потім — про те, що сподівається на допомогу Майкрофта у вихованні з Шерлока гідної людини, котра знає, як варто чинити, а як — ні.Майкрофт, так і не забравши собі вподобаний фрукт, затискає долоні між колінами і слухняно киває на кожну з фраз матусі. Крадькома поглядаючи на годинник, який у його уяві скоро просто закричить про те, що за пів години йому треба бути в школі, він невдоволено совається на місці. Зараз йому здається, що матуся просто витрачає їхній спільний час, пояснюючи йому цілком очевидні речі.Це, до речі, дуже дивно, адже раніше за нею Майкрофт такого не помічав.Матуся ж, нарешті склавши весь посуд у мийку, обертається до Майкрофта і, швидко зрозумівши причину його сум’яття, кидає коротке:— Біжи збирайся. Тато відвезе тебе.Двічі Майкрофту повторювати не потрібно. Він все ж хапає яблуко, звично цілує матусю у щоку і майже вже покидає кухню, як її чергова фраза пришпилює його до місця.— І ще, Майку... Будь до Шерлока поблажливішим. Не варто дивитися на нього так зверхньо, він ще дитина.Він кілька секунд розмірковує над почутим, а потім, кивнувши вже на автоматі, йде до себе. Шерлока немає — і тільки небесам відомо, де його носить, але це навіть на краще. Майкрофт швидко накидає піджак і підхоплює сумку, не відволікаючись на дрібниці.Тільки ось яблуко він навмисне залишає на тумбочці біля ліжка молодшого брата. Майкрофту чомусь перехотілося ласувати фруктом, а Шерлоку заборонено самостійно брати солодке.У тому, що яблука не буде після його повернення зі школи, Майкрофт навіть не сумнівається.Виходячи з дому, Майкрофт думає над тим, що мамуля вкрай неправа. І зовсім не зверхньо він дивиться на Шерлока.Просто він вищий за нього зростом, ось і все. Ну і ще Шерлок скалка в дупі — так, трохи.Але Майкрофт не дивиться на брата зверхньо. Ні.Яблука, до речі, коли Майкрофт повертається додому, на тумбочці дійсно нема.***
Lykke Li - Get Some
У двадцять один Шерлок намагається вчитися в університеті, а Майкрофт, якому щойно виповнилося двадцять вісім, уже працює на одну із важливих державних служб і подає великі надії щодо ймовірного потрапляння до уряду. Лондон подобається Майкрофту тим, що тут ніхто ні від кого нічого не чекає, і можна робити все, що захочеш. У розумних межах, звісно.Зате Шерлоку тут зносить дах, мало не в прямому сенсі. За кілька років навчання він експериментує з усім, чим тільки може: спілкується з неформалами, на кілька тижнів фарбує волосся в огидно блакитний колір, а нігті — в чорний, намагається навчитися гри на кількох музичних інструментах (так, щоправда, до кінця й залишившись вірним скрипці), у величезних масштабах цікавиться хімією і різними близькими до неї науками тощо. Тепер уже він, а не Майкрофт, не хоче мати нічого спільного з братом, тож ігнорує його втручання у свої справи, як тільки може.Майкрофт, власне, поважає право на особисте життя, тому більше за звичкою стежить, аби Шерлок не надто захоплювався чимось недолугим, і час від часу влаштовує йому прочуханку. По телефону, звісно, а тому не зовсім дієво.Двічі Майкрофту доводиться витягувати Шерлока з таких місць, про які пристойні лондонці навіть не підозрюють. Але Майкрофт і тут дозволяє Шерлоку самому обирати свій життєвий шлях, лише взявши з нього обіцянку завжди складати списки.Списки, які б довели батька до інфаркту, а матусю до істерики. Ну або навпаки, — Майкрофт намагається про це не замислюватися, вкотре наполегливо просячи Шерлока не водити знайомства з відверто паскудними людьми і не труїти свій організм шкідливими речовинами.Але Шерлоку, звичайно ж, хоч в око стрель.Якщо чесно, то неодноразово Майкрофт допускає крамольну думку про те, що Шерлока випруть утришия з університету. Саме тому він дуже дивується, якось дозволивши собі поцікавитися його успішністю в особистій розмові з деканом факультету, що Шерлок — чи не останній за останній десяток років студент, який вражає своїм розумом тамтешніх викладачів. Тяга до знань, утім, у Шерлока була змалечку, Майкрофт знає про це як ніхто інший, тож із легкою усмішкою тисне сивочолому дідусеві руку, прощаючись, і мимохідь просить, аби Шерлок ніколи не дізнався про їхню невеличку розмову по душах.Шерлок, звісно, дізнається, але особливого невдоволення не висловлює. Просто в улюбленій — за останній час — манері цідить крізь зуби коротке «Не лізь до мене» і кидає слухавку, залишивши Майкрофта на кілька хвилин здивованим. Це вже потім Майкрофт розуміє, через що зчинився гармидер. Але він певен: цю дрібницю Шерлок спокійно переживе. Адже для брата, в принципі, існує занадто мало речей, якими він прагне перейматися.Саме тому Майкрофт справді дивується, коли в один із червневих вечорів двері його квартири майже безшумно відчиняються. За допомогою, чорт забирай, ключа, котрий, як Майкрофт думав раніше, існує тільки в єдиному екземплярі. Але що з Шерлока взяти — це ж він, Містер Я-Знаю-Всі-Ваші-Таємниці-І-Навіть-Ті-Про-Які-Ти-Не-Хочеш-Говорити.Втім Майкрофт швидко опановує себе: він упізнає Шерлока за характерною трохи човгаючою ходою, а тиха лайка, котра лунає за кілька секунд, тільки переконує його в тому, що в гості несподівано завітав молодший брат. Майкрофт піднімається з-за столу, заздалегідь закривши ноутбук, за яким переглядав деякі важливі документи, і зупиняється на порозі кімнати, спершись на одвірок і схрестивши руки на грудях.Шерлок, який кілька миттєвостей тому голосно грюкнув вхідними дверима, лається собі під носа, бо не може стягнути другий черевик. Його пальто — коли, він, до речі, полюбив подібні речі? — застебнуте ґудзик через один, що злегка дивує Майкрофта, адже раніше Шерлок не був настільки неохайним, а темні штани добряче заквацьовані брудом. Сьогодні, як і багато днів до цього, Лондон топиться у зливі, але раніше Майкрофт не помічав за Шерлоком любові до прогулянок у сиру погоду. Сьогодні ж — це очевидно — він пройшов чималий шлях пішки, свідомо відмовившись від послуг таксистів. Варто Шерлоку підняти на Майкрофта погляд, як той розуміє, чому Шерлок не піймав машину.Намагався протверезіти.Сірі очі блищать — і цього разу аж ніяк не від ентузіазму їхнього власника, а з найбанальнішої причини, яку могло придумати людство. Шерлок п'яний, п'яний як чіп. І Майкрофт міг би цьому здивуватися, якби йому не довелося раніше бачити його під кайфом. Тож зараз Майкрофт навіть радий, що Шерлок вирішив обійтися просто алкоголем.Утім, причини навіть цього вчинку йому поки що не зовсім зрозумілі.Поки Шерлок усе ще бореться з неприступним черевиком, Майкрофт ледь помітно хитає головою, швидко розстібає рукава сорочки, закочує їх до ліктя і, швидко підійшовши до Шерлока, сідає поруч навпочіпки.Шерлок роздратовано трясе ногою і шипить:— Не чі... чіпай...Але Майкрофту все одно. Він знає, що Шерлок не посміє його вдарити, а тому, акуратно зафіксувавши ногу, швидко розшнуровує якийсь незрозумілий вузол і стягує брудне взуття. Він задається питанням, як Шерлоку вдалося так швидко позбутися першого черевика, але не наважується його озвучити. Шерлок приречено зітхає і впирається спиною у двері.— Можливо, ми продовжимо розмову в більш підходящому місці? — Майкрофт випрямляється і, навіть не дивлячись на Шерлока, вирушає у вітальню. Він знає, що коли Шерлок уже прийшов, то явно не хоче знаходитися в іншому місці, тож слухняно піде за ним.Очікування Майкрофта справджуються.Шерлок, який уже зняв пальто і — чомусь — шкарпетки (напевно, промочив ноги і вирішив не погіршувати ситуацію ще й можливою застудою), шльопає по коридору босими ногами, і це все нагадує Майкрофту старі-добрі часи дитинства. Іноді, чесно кажучи, він би не відмовився повернутися хоча б ненадовго на буквально десять років назад, коли Шерлоку можна було дати легкого запотиличника і пригрозити тим, що про його черговий «геніальний експеримент» дізнається матуся.Тепер батьки, як і сам Майкрофт, — не такий уже й авторитет для Шерлока.Шерлока, який, до речі, досить безцеремонно завалюється на диван, попередньо театрально змахнувши руками. Лише зараз, вмостившись у кріслі, Майкрофт помічає, що брат щось старанно стискає в лівій долоні, і намагається зрозуміти, що ж за послання Шерлок вирішив доставити йому самостійно. А Шерлока, доки він обирає зручнішу позу, починає розбирати гикавка, і Майкрофту стає жахливо, просто до смерті смішно. Але ж він Майкрофт Голмс — спокій і непохитність, тому навіть коли всередині все просто стискається від реготу, його обличчя виражає абсолютну незацікавленість. — Т-т… та г-годі тобі, — безуспішно намагаючись позбутися гикавки, кидає Шерлок і обдаровує Майкрофта не найтеплішим поглядом. — Я знаю, що тебе зараз так і тягне поскалити зуби!Майкрофт злегка морщить ніс — його не влаштовують деякі слівця, якими Шерлок користується в щоденному спілкуванні, але він дозволяє губам розтягнутися в легкій усмішці. З роками Шерлок лише став більш спостережливим, тож, аби обвести його довкола пальця, варто дуже й дуже постаратися.— О-о-о-о-о-от! — Шерлок, схоже, теж хоче усміхнутися, але гикавка, здається, зараз набагато сильніша за його розслаблений алкоголем організм. — Ти майже став с... схожим на нор... нормальну людину, М... Майку...Майкрофт придушує важке зітхання.— Я і є нормальним, Шерлоку. А ось ти сьогодні, — Майкрофт робить невизначений жест рукою, вказуючи на Шерлока, — не зовсім. Сталося щось серйозне?Обличчя Шерлока осяває кривувата усмішка.— Так! Те, що віб... від... відбувається не щод... щодня, Майку...Майкрофт лише вигинає брову, продовжуючи сканувати брата поглядом і намагаючись дізнатися відповідь на своє запитання до того, як Шерлок банально озвучить його вголос. Але Шерлок, як і зазвичай, непередбачуваний. Замість того, щоб продовжити свою тираду, він замахується і досить прицільно кидається в Майкрофта папірцем, котрий до того стискав у руці. Безнадійно зім'ятим, до речі, але, Майкрофт сподівається, ще не до кінця зіпсованим.Аркуш Майкрофт розгортає дуже акуратно, ніби боїться повторення дитячих пустощів Шерлока із бризками незмивного чорнила, через які Майкрофту довелося пропустити в школі чотири дні, доки фарба не зійшла з обличчя повністю. Однак це було давно, а зараз вони обоє дорослі люди.Навіть більш ніж, — розуміє Майкрофт, нарешті розуміючи, що за привід напитися знайшов сьогодні Шерлок і що саме він зараз тримає в руках.Документ про закінчення університету. З відзнакою. На ім'я, звісно, Вільяма Шерлока Скотта Голмса.Цього разу Майкрофт таки дозволяє собі голосно зітхнути і знову піднімає погляд на Шерлока. Той, насилу змусивши організм приглушити гикавку, дивиться на нього у відповідь вельми зухвало. Тепер Майкрофт переконаний, що крім алкоголю світитися ці очі змушує ще й самовдоволення. Утім, ця риса, напевно, притаманна всім членам їхньої сім'ї.— І що ти хочеш мені цим сказати? — Майкрофт відкладає документ на журнальний столик поруч і знову схрещує руки на грудях.Шерлок серйознішає в одну мить. Він звужує очі, намагаючись виглядати якомога дорослішим, але — о небеса, серйозно, як ця пародія на горобчика-переростка може виглядати дорослим? — це виходить у нього так собі. Утім, голос, коли Шерлок знову починає говорити, звучить вельми твердо і глибоко:— Можливо, хоча б так ти припиниш дивитися на мене зверх... зверхньо.Майкрофт ледь стримується, аби не клацнути зубами від несподіванки. Це «зверхньо» переслідує його, здається, все життя, але він — ну хоч вбийте! — не розуміє, чому всі вважають його настільки зарозумілою людиною. Причому тільки по відношенню до молодшого брата. Адже він ніколи... Ну, правда, ніколи не бажав йому нічого поганого, а навпаки, намагається піклуватися. У міру своїх можливостей, звісно.Стиснувши перенісся, Майкрофт прикриває очі, навіть не підібравши відповіді. Це смішно, але він справді не знає, що сказати Шерлоку, аби той перестав постійно уявляти Майкрофта якимось чудовиськом, пожираючим молодших братів.Майкрофт просто завжди намагався слідувати словам матусі і допомагав їй виховати з Шерлока гідну людину. Це виходило не зовсім вдало, але, як то кажуть, чим багаті... І ось тепер знову.Ну яке, чорт забирай, зверхньо?Коли Майкрофт знову розплющує очі, Шерлок уже відвернувся від нього, і тепер вкотре намагається якомога зручніше вмостити кучеряву голову на подушці. Майкрофт мовчки піднімається і йде на кухню. Дії чомусь більш ніж звичні: пошук аптечки, дві таблетки тайленолу, склянка холодної — але не надто — води.До повернення Майкрофта Шерлок встигає заснути — уже тихенько хропе, зовсім злегка замащуючи подушку слиною. Майкрофт хитає головою і, залишивши свою поклажу на столику, вирушає за новою. Картатий плед з овечої вовни Майкрофт безцеремонно забрав із дому, аби в Лондоні у нього залишалася бодай часточка того, що пов'язувала його з доволі безтурботним минулим. Саме цю річ він витягує з шафи, щоби вкрити Шерлока, котрий розлігся у досить дивній позі.Завтра Шерлоку буде, ймовірно, трохи соромно. І абсолютно точно — збіса паскудно.Судячи із запаху, він не гребував змішувати різні види алкоголю, за що вранці поплатиться. Але ж він доросла людина, — нагадує собі Майкрофт і, вимкнувши світло, залишає вітальню. Переодягнувшись у домашнє, він якийсь час іще намагається знову заглибитися в суть документів, над якими працював раніше, але рядки відмовляються складатися в щось зрозуміле, аби донести йому потрібну інформацію, тож Майкрофт роздратовано вимикає ноутбук узагалі. Із цим він розбереться завтра.Перш ніж піти спати, Майкрофт на мить зазирає в сусідню кімнату, аби перевірити брата. Той, мабуть, уже встиг прокинутися і відрубитися знову, бо склянка, принесена Майкрофтом, порожня. Майкрофт усміхається куточками губ. Принести ще одну не так уже й складно.Перед самим сном він затримується на кухні. Соковижималка, на диво, працює не так голосно, як зазвичай, немов не хоче турбувати непроханого, але завжди дорогого гостя. Утім, Майкрофт навіть докоряє собі за зайві сентименти: це йому тільки здається. Просто тому, що він зовсім трохи турбується про свого недолугого Шерлока.Вранці, звісно ж, у квартирі немає нікого, крім Майкрофта. Утім, це досить очікувано. Про вчорашній візит нагадує лише порожня склянка на журнальному столику, відсутність пігулок, наполовину спустошений графин із соком на кухні і навмисне — в цьому не варто навіть сумніватися — залишений на найвиднішому місці документ про освіту Шерлока.Майкрофт чомусь не може прибрати зі свого обличчя усмішку. Яка, до речі, стає ще ширшою, коли він помічає приколотий до документа скріпкою невеликий стікер.
«Спасибі. ШГ».
Наче без ініціалів Майкрофт би ніколи не здогадався, хто залишив йому це «таємниче» послання.Але не усміхатися Майкрофт не може. Листочок зі спішно виведеною подякою він дбайливо ховає в невеликий блокнот, який завжди носить із собою в нагрудній кишені піджака. Там зберігається надто багато речей, так чи інакше пов'язаних із Шерлоком.Однак тому, який так завзято звинувачує Майкрофта, що він дивиться на нього зверхньо, не обов'язково про це знати.***
Ben Howard - Oats in the water
Майкрофту скоро сорок один, і зараз він просто відмовляється розуміти, чому перебуває за сотні кілометрів не просто від дому, а від рідної країни взагалі. Шерлоку ж тридцять три, і — бачать небеса, Майкрофт ніколи не був набожним, цього матусі, попри всі її старання, так і не вдалося прищепити жодному із синів, — нині Майкрофт готовий повірити, що цей вік неспроста називають особливим.Вік Христа.Своєрідна точка неповернення. Для Ісуса, звичайно, не для Шерлока. Принаймні, Майкрофт на це відчайдушно сподівається.Одягнений у чужу форму і стару пошарпану шинель, що злегка підтискає йому в плечах, він сидить, закинувши ноги на трубу, котра погрожує от-от відвалитися, і дивиться за тим, як же, чорт забирай, його молодший брат, обожнюючий влипати у всілякі неприємності, зараз схожий на того самого Христа.Відросле волосся, котре майже повністю приховує побите обличчя, подряпини і синці по всьому тілу, значний набряк на правому передпліччі, що залишився після «контакту» з гумовою кулею чи — можливо — зі снодійним дротиком, Майкрофт не готовий поручитися за точність свого аналізу просто зараз... Просто готовий мученик, хоч зараз на Голгофу.Усередині все стискається від таких огидних думок, бо навіть думати про те, що Шерлока може не бути на цьому світі, жахає. І болить. Хоча в цьому Майкрофт ніколи й нікому не зізнається.Глухий стукіт приводить його до тями. Шерлок, повиснувши на ланцюгах, ледь у змозі спльовувати слину, перемішану з кров'ю, і Майкрофт щиро сподівається, що непоправних внутрішніх ушкоджень немає. Мучитель Шерлока, сербський найманець, схоже, не надто стурбований станом здоров’я свого полоненого, тому кожен його удар стає дедалі важчим і важчим — Майкрофт бачить це за замахом.— Ти вломився сюди не просто так. — Чужа мова чомусь напрочуд просто осідає в голові, залишаючи після себе, втім, неприємний післясмак. Майкрофту не потрібен перекладач, сербська занадто проста для його розуму, але він уперше — в чому готовий заприсягтися — ненавидить те, що може швидко сприймати нерідні для нього мови. — Скажи нам, навіщо — і зможеш поспати. Пам'ятаєш, що таке спати?На цих словах мучитель різко смикає Шерлока за волосся, змушуючи того дивитися йому в очі. Бажання вбивати роз'їдає Майкрофта зсередини. Він і раніше дозволяв собі — не особисто, звісно, — прибирати людей, які намагалися заподіяти шкоду Шерлоку. Але це — занадто. Занадто занадто, якщо подібна конструкція взагалі можлива існувати.А найманець — Мілун*, до речі, яка іронія! — не заспокоюється. Він ще кілька разів б'є Шерлока під дих, навіть не замислюючись про те, що бранцю може банально не вистачити повітря на відповідь. Утім, це ж Шерлок. Йому вистачить. Тихий шепіт, що виривається з його грудей і більше схожий на свист, такий самий чужий, як і слова Мілуна перед цим, але ніколи раніше Майкрофт не був так радий чути голос молодшого брата.— Що? — Мілун, схоже, розлючений. Йому точно не подобається, що до Шерлока доводиться прислухатися, але нічого з цим зробити не може. Коли він схиляється ще нижче, Майкрофт примружується: зараз просто ідеальний момент для того, аби напасти ззаду. Можна було б легко обхопити руками і одним рухом скрутити Мілуну шию, або ж, тихенько клацнувши ножиком, невеликим, але гострим, наче голка, блискавично всадити його між хребців... Крові було б мінімум, болю — максимум, а охорона навіть би не відразу зрозуміла, що сталося, списавши ці крики на бранця. Але Майкрофт не може ризикувати, навіть коли погляд застилає червона пелена. На мить він заплющує очі, а потім, спеціально понизивши голос, скрикує:
— Ну, що він сказав?
Сербська неприємно дряпає горло. Майкрофт навіть не впевнений у тому, що Шерлок зараз міг впізнати його. Самому Майкрофту, якщо чесно, власні слова стають схожими на вороняче каркання, і на одну мить у голову закрадається думка про те, як славно бути цим птахом, живучи в Тауері.Схоже, атмосфера цього сирого підвалу занадто погано впливає на підсвідомість Майкрофта. Він струшує головою і, звузивши очі, кидає незадоволений погляд на злегка притихлого Мілуна. Той виглядає, м'яко кажучи, враженим.
— Сказав, що я служив на флоті і що у мене було нещасливе кохання...
Майкрофт ледь стримує такий недоречний у цій ситуації сміх. Шерлок і тут примудрився продемонструвати свій інтелект, який, до речі, і привів його в це місце. Відчуваючи себе вже не вороном, а папугою, Майкрофт знову запитує:
— Що?
Мілун, відпустивши Шерлока і зробивши кілька кроків назад, очманіло дивиться на в'язня, що висить навпроти нього. Його голос ламається:— Що в мене у ванній немає електрики... І що моя дружина спить із моїм сусідом... Трунарем... — Мілун знову робить крок уперед, прислухаючись до шепоту Шерлока. — Якщо я зараз піду додому, я їх застукаю. Я так і знав! Я знав, що щось відбувається!Майкрофт глибоко зітхає, знаючи, що за цим послідує. Він абсолютно не здивований тим, що Мілун, кинувши допит на середині, вилітає з камери, дивом не збивши собою двері. Одкровення Шерлока і не до такого стану доведуть. Імовірно, якби вони зараз були б у бодай на йоту іншій ситуації, він би поспівчував і Мілуну, і його безіменній та — цілком можливо — незабаром покійній дружині, але... Ситуація не змінюється. І вбити мучителя Шерлока хочеться з тією ж силою.Утім, ще нічого не закінчено.Пара ледачих — а насправді обережних — рухів, і Майкрофт опиняється поруч із Шерлоком.— Що ж, друже мій. Ми залишилися удвох. Ти навіть не уявляєш, як важко було тебе знайти. — Ненавидячи себе за те, що доводиться зробити, він смикає Шерлока за волосся, водночас намагаючись зробити це з величезною обережністю, і практично впритул присувається до його вуха, зрештою начхавши на заборону говорити англійською. — А тепер слухай. — Зараз Майкрофт ненавидить себе вдвічі сильніше: не тільки за те, що продовжує муки Шерлока, а й за те, що ставить роботу і обов'язок перед королівством понад усе. — У Лондоні активізувалася підпільна терористична мережа, вони готують масовий удар. Вибач, боюся, канікули закінчилися, любий брате.Майкрофт бачить, як губи Шерлока тремтять у марній спробі посміхнутися. Освітлення тут лайняне — так, інакше його назвати не може навіть сам Майкрофт Голмс, — але запечену кров у куточках губ Шерлока видно добре. І ці сліди, здається, залишаються на серці у Майкрофта.Як він узагалі міг це допустити?Він відпускає Шерлока, і той знову повисає на витягнутих руках, не знаходячи, вочевидь, у собі сил утримувати власну вагу. Ще одна фраза так і крутиться на язиці, але Майкрофт не знає, чи варто говорити щось іще. За сорок секунд, за його приблизними підрахунками, на базу увірвуться бійці бойового підрозділу, підпорядкованого МІ-6, і Шерлок вважатиметься звільненим.Майкрофт не враховує одного — самого Шерлока. Тому боляче говорити, і з цим ніхто не сміє посперечатися, інакше Майкрофт особисто вирве цій людині язик, але він все одно шепоче:— Закінчуй... думку...Майкрофт прикриває очі й слабко усміхається:
— Час на Бейкер-стріт, Шерлоку Голмсе.
Шерлок ледь помітно здригається, через що ланцюги неприємно брязкають. Здається, Майкрофт знає, що буде переслідувати його все життя в кошмарах. Але ледь чутний сміх Шерлока пробирається не те, що під форму — під шкіру, змушуючи повірити в те, що все закінчилося, і закінчилося благополучно. Хочеться стягнути цей моторошний одяг, спалити його десь, абсолютно по-підлітковому, у залізній бочці в підворітті, щоби ніколи більше не згадувати, не пам'ятати, не знати...Шерлок же знову щось шепоче, і Майкрофту навіть доводиться перепитати в нього, що йому потрібно. Але той лише сміється у відповідь, більше не роблячи спроб розмовляти. Майкрофту хочеться завити.Неслухняні пальці, витягуючи ключ із нагрудної кишені кітеля, не все роблять правильно з першого разу, але, коли кайдани спадають з однієї руки Шерлока, а він сам важким вантажем повисає на браті, хватка Майкрофта тверда як ніколи.Він не має права заподіяти Шерлоку ще більше болю.Зовні чується шум, і Майкрофт розуміє, що зачистка почалася. Пізніше він обов'язково проконтролює, аби мучителя Шерлока прибрали так само, як і інших солдатів, але це справді буде пізніше.Другий ланцюг з гуркотом падає на землю, і Майкрофт розуміє, що Шерлок справді не в змозі стояти самостійно. Він з легкістю — Шерлок явно скинув більше десяти фунтів, матуся була б шокована, — дотягує брата до стільця, де нещодавно сидів сам, і з важким зітханням спирається на мокру стіну поруч. Браунінг, котрий знаходиться в кишені шинелі, неприємно впирається в живіт, тож дістати його видається кращим рішенням.Шерлок перебуває в напівнепритомному стані, і Майкрофт відчуває величезне бажання побитися головою об бетон, аби хоча б частково відчути все те, що довелося перенести молодшому братові. До всього іншого, поруч занадто заманливо поблискує рукоятка пістолета, але... ні. Дідько. Ні. Не тому він добирався в цю кляту Сербію, аби вибити собі мізки.Дідько.Тут не допоможуть жодні психотерапевти.З губ Майкрофта зривається нервовий смішок.Він знає, що Шерлок би зараз скривився, почувши бодай одну із його думок.«Сентименти гублять людей», — фраза, яку неодноразово повторював брат, уже просто в'їлася в підкірку головного мозку, хоча Майкрофт знає, що сам Шерлок теж страждає на цей гріх. Він боїться, але насправді занадто залежний від прихильності до інших людей. Тільки, звісно ж, ніколи в цьому не зізнається.Двері камери з гуркотом відлітають убік, і Майкрофт навіть не встигає зрозуміти, що відбувається. Рука сама собою злітає догори, а палець натискає на курок. Лише за мить він розуміє, що зараз сталося.Біля дверей корчиться черговий безіменний сербський солдат, на щастя тільки поранений, а не вбитий, але Майкрофт... Майкрофт, здається, не дихає. Усвідомлення того, що це могло стати вбивством, що на місці найманця міг опинитися хто-небудь із МІ-6, що він міг промахнутися, а от солдат — ні... Усе це в одну мить навалюється на Майкрофта, і він, схоже, навіть не здатний поворухнутися.Якби хтось ще годиною раніше сказав Майкрофту, що його можливо відправити в подібний психологічний нокаут, то він, мабуть, розсміявся би у відповідь.— Зверхньо…Від шепоту Шерлока Майкрофта різко пересмикує. Він ледь у змозі фокусуватися на реальності, але зрештою таки перепитує, ніби повернувшись на кілька хвилин назад:— Що, вибач?Шерлок, який, вочевидь, прийшов до тями через гамір, шумно видихає, але продовжує говорити:— Зверх… ньо, Майку... Тепер на тебе... можу подивитися зверхньо... Бо я... я стріляв би на ураження.Майкрофт мовчки сідає на мокру підлогу, витягнувши ноги, і абсолютно ганебно ховає обличчя в долонях. Дотик чужої руки до плеча майже невагомий, але для Майкрофта він зараз дорожчий за все на світі.Цей нестерпний маленький виродок колись доведе його до нервового зриву.Але нехай тільки живе. Заради всього святого.І навіть дивиться на нього зверхньо.***
Oh Land - Perfection
Коли Шерлок майже повністю оговтується від отриманих травм, а на його обличчя можна поглянути без зайвого здригання, до нього нарешті пускають батьків. Майкрофт підпирає вхідні двері, байдуже дивлячись у вікно і спираючись на улюблену парасольку, матуся голосить, пурхаючи поруч із Шерлоком, а батько постійно зітхає, схоже, не в силах що-небудь сказати взагалі.— Майкрофте Голмсе! — схоже, вдосталь наклопотавшись біля молодшого сина, місіс Голмс дарує свій обурений погляд старшому. — Як ти взагалі міг допустити таке?Майкрофт навіть не намагається дивитися матусі в очі, бо не знає, що відповісти, а от Шерлок, навпаки, веселішає на очах. Незграбно змахнувши загіпсованою рукою і одразу ж злегка скривившись, він одразу повертає на обличчя широку усмішку і, підморгнувши — що?! — Майкрофту, безтурботно каже:— Матусю, не варто бути настільки суворою із Майкрофтом, прояви поблажливість. — Витримавши паузу, він самовдоволено продовжує: — Не дивися на нього так зверхньо.Майкрофт зціплює зуби і, ледь утримавшись від закочування очей, дивиться на Шерлока. У його погляді немає ні краплі злості.Як, власне, і у зустрічному погляді Шерлока.Мабуть, тому, що вони вперше в житті обидва розуміють, що дивляться один на одного, як рівні.