Work Text
Музика. Лідію кличе музика. Музика, що складається з переливів різноманітних шепотів — води, опалого листя під ногами, осоки на березі озера... Усе, все довкола, кожна річ у цьому лісі кличе банші до себе. Навіть не так — закликає. Кожна рослина, кожен камінчик відчуває силу, яка розливається по венах і артеріях Лідії таким тягучим і м'яким потоком, що, здається, ще кілька миттєвостей — і вона застигне, та хочуть доторкнутися, відпити, зцілитися.Їм невідомо, що її магія оманлива. Оманлива і мертва.Як мертві й ті, чий шепіт практично нечутний. Його відгомін ледь колише розпатлане розлогими гілками дерев руде волосся, легенько торкається оголених плечей, пробігає кінчиками чиїхось пальців по хребту, викликаючи цілі міріади уявних мурашок. Лідія здригається від цього дотику, знаючи, що жодної живої душі на кілька миль навколо немає. А шепіт, який поводиться гірше за пустотливого хлопчиська, знову і знову торкається крижаними губами вух Лідії:— Звільни...Лідія була б рада виконати прохання, але не може. Як не може і втекти, позбутися цього вічного тепер уже соратника і брата, як не може розповісти про те, що відбувається, тим, хто все ще намагається боротися на її боці з чимось, що зветься вічним Злом.Темрява. Темрява скрізь і в кожному з нас. Лідія це знає, як ніхто інший.Зупинившись посеред акуратної галявини, Лідія обертається. У світлі місяця, що ледь проглянув крізь товщу темних хмар, вона нарешті бачить тих, хто шепоче їй у спину. Хто шепоче по ній.Ближче за всіх стоїть Елісон — її люба Елісон, яку ніхто зі зграї не зміг врятувати від пазурів Ноґіцуне і його Оні. Елісон мовчить, на відміну від інших, але дивиться настільки тужливо, що хочеться кинутися їй в обійми, провести рукою по копиці смолянистого волосся, переконати, що все буде добре... Тільки Лідія знає, що добре більше ніколи не буде.Не для неї і не в цьому житті.Біля самої межі галявини з ноги на ногу переминається Джеремі — її найперший безмовний напарник, її найперший мертвий супровідник. Людина з розірваним горлом і розтоптаними мріями. Шепіт повідав їй історію Джеремі, і, дивлячись на витончені пальці, яким більше ніколи не судилося доторкнутися до клавіш, Лідія зі щирим жалем думає про те, що у хлопця були всі шанси стати видатним піаністом.Поки її не покликали кричати по ньому.Лідія вже не тремтить, знов і знов оглядаючи всіх — їх поки що (поки що!) не більше десятка — і згадуючи історію кожного. Ніхто не попереджав її, ніхто не наважився сказати, наскільки важка доля банші. Ніхто не міг собі навіть уявити, наскільки важку ношу на неї звалили, «обдарувавши» укусом. І хоча зараз Лідія повністю контролює себе і тих, чиїм провідником у цьому світі приречена бути, їй до смерті хочеться закричати. Закричати по собі, закричати по зграї, закричати по Пітеру, а потім вчепитися йому зубами в глотку, розірвати шкіру, дістатися до теплого м'яса, напитися перевертнівської крові, щоб повернути, повернути цьому клятому вовку його укус і всі здібності, що прийшли разом із ним.Але Лідія не може. Не може дозволити собі цього, нехай щоночі й стоптує босі ноги до крові, а потім кривиться, влізаючи в нові туфлі, перш ніж вирушити до школи. Не може дозволити собі цього, вичісуючи вранці з безнадійно зіпсованого волосся колючки й сухе листя. Не може дозволити собі цього, намагаючись пояснити матері причину появи подряпин по всьому тілу...Не може і не хоче.
Бо насамперед вона не може дозволити собі одну-єдину річ. Бути чесною перед собою ж.Чіпляючи на обличчя практично щиру усмішку і сідаючи на переднє сидіння — хто б міг подумати ще пів року тому! — джипа Стілінскі, Лідія навіть не думає про те, щоби бути чесною. Вона слухає безтурботне, здавалося б, бурмотіння Стайлза про невиконане домашнє завдання і вдає, що не помічає величезних синців, котрі залягли під його очима. Вона кидає погляд на власні руки, аби не дивитися на людину поруч, а потім на кілька миттєвостей заплющує очі.Вона має бути сильною. Вона не повинна виявляти слабкість.Бо вайлувата й дико знайома тінь, що незграбно розгулює поруч із галявиною, де Лідія щоночі проводить свій німий лікнеп із тими, за ким кричала, цілком може перетворитися на свого господаря.А закричати по Стайлзу у Лідії просто не вистачить сил.