Work Text
Троянда пахне трояндою, хоч трояндою її назви, хоч ні ©
Роза пахне чим завгодно, лише не квітами, на честь яких названа. Вона ледь повертає голову, помітивши, що Доктор на занадто довго застиг за нею, і намагається зрозуміти, чим же він зайнятий. А Доктор втягує аромат, що відчувається від неї, аби запам'ятати, розділити його на складові, залишити десь викарбуваним на підкірці чи не найгеніальнішого мозку всіх часів і інопланетних цивілізацій. Це дуже простий та водночас трудомісткий процес.Доктор ще раз шумно втягує повітря, а потім швидко відсторонюється, починаючи, як ні в чому не бувало, розмірковувати вголос, що можна було б уже й зазирнути на Землю, провідати Джекі; до того ж весна на Б-44* скоро закінчиться, поступившись місцем своєрідному літу — занадто спекотному і занадто сніжному, і «ні, Розо, краще не запитуй, як тут це влаштовано, не зрозумієш». Утім, він може бовкнути й чогось не по темі, бо перестає слідкувати за власним язиком, коли Роза пирхає зі сміху, прикривши рот долонею.Йому так подобається її емоційність.У голові крутяться неіснуючі механізми, що вже розчленовують її запах на окремі компоненти. Точніше, ще точніше, потрібно знати все, запам'ятати, зацементувати у спогадах, залишити там до кінця віків — якраз до тієї пори, до якої Роза обіцяла йому бути поруч.Доктор усміхається, підморгуючи Розі, і тягне на себе черговий важіль ТАРДІС, задаючи для тієї прямий курс на Землю часів Джекі Тайлер.А в голові не вщухає розумовий процес.Роза пахне чим завгодно, але лише не квітами, на честь яких названа. Часом Доктору здається, що вона пахне немов дитина: бо аромати молока, мигдалю та фруктових Jelly Babies, які Роза, аби мала можливість, їла б фунтами, міцно пов'язані в його підсвідомості саме з нею. Утім, усміхається і часом вдягається вона теж як дитина, з цим не посперечаєшся: неозброєним поглядом видно її щирість, смішливість і таку прекрасну юну безтурботність. О, Розо... Як чудово бути молодим!Доктор на мить майже мученицьки прикриває очі, коли його — вкотре, хто їй узагалі це дозволяв? — обіймає Джекі; зараз він намагається зрозуміти, чи успадкувала Роза від матері бодай дещицю того, що намішано в її особистому ароматі? Але Джекі, очікувано, пахне якимись квітковими парфумами, до яких домішується гостра нотка китайської їжі. І, можливо, відчаю — він завжди пахне гвоздикою, але Доктор намагається на це не зважати. Який може бути відчай, якщо він обіцяв, що з Розою все буде гаразд?Роза усміхається Джекі, розповідає щось про чергову планету, на якій їм вдалося побувати, а Доктор не може зрозуміти, чому ніс забитий запахом Рози навіть тоді, коли він намагається вдихнути аромат чаю. Що ж, цьому каркаде, завареному дбайливими руками Джекі, доведеться стати ще одним додатковим шлейфом в особистому парфумі Доктора. Але він не заперечує. Він робить ковток гарячого напою, усміхається і киває у відповідь на одну з реплік Рози, замислюючись над тим, що тепер вона все ж частково пахне тими квітами, на честь яких названа. Хоча все-таки ні. Розеллі далеко до троянди. Як і троянді до Рози.
Та що за маячня, Докторе?!
Вийшовши на дах будинку і заплющивши очі від раптового пориву вітру, Доктор тільки те й робить, що знову і знову ставить собі це запитання. Він прикриває за собою двері, задирає голову і відверто милується цією глибокою синню із розсипом безлічі мерехтливих точок. Мільйони зірок, багато з яких уже давно спочили в мирі (а, може, і у війні), все ще посилають землі своє світло, але навіть воно не допомагає Доктору знайти відповідь на найпотаємніше. Який парадокс: Доктор може відкрити за бажання всі таємниці всесвіту, а розібратися у тому, що відбувається всередині його душі, не здатний.— Коли я була маленькою, я часто любила втікати сюди. Мама страшенно сердилася, — голос Рози чути зовсім поруч, але Доктор і бровою не поводить, усе ще спостерігаючи за тими химерними картинами, що звуться сузір'ями. Роза, порівнявшись із ним і скопіювавши його позу, продовжує: — Але я так любила спостерігати за зірками. Хто б міг подумати, що коли-небудь я опинюся серед них?Доктор легенько усміхається: а ось у цих словах немає Рози-дитини — є Роза-мрійниця, але доросліша навіть за підлітка, — яка порівнює «тоді» і «зараз», бачить різницю і сприймає її як даність. В інтонації Рози відчувається гіркота і — мабуть, зовсім трішки — жаль, адже постійно доводиться залишати Джекі одну. Але в усьому іншому слова Рози — суцільне захоплення.— Я радий, що зміг тобі їх показати, — це все, на що Доктору зараз вистачає раптово збіднілої фантазії.Роза сміється і бере Доктора за руку:— Хіба ж у мене був шанс відмовитися?Повернути голову вліво, зовсім трохи, навіть не опускаючи підборіддя, ще ширше усміхнутися і спробувати не зруйнувати цей момент:— Сумніваюся, Розо Тайлер, сумніваюся.В її очах Доктор не бачить сліз; зараз у потемнілих зіницях можна розгледіти відображення зірок, і відтепер погляд Рози — його особистий і недоторканний Всесвіт. Доктор знає, що знову, в енний раз, настає момент, коли важливо не дозволити собі зайвого, але він більше не може опиратися.Роза пахне чим завгодно, але лише не квітами, на честь яких названа. Вона пахне молоком, мигдалем, желейними цукерками. Часом вона пахне втомою і справжнім страхом, часом — наївністю і вірою в щасливе майбутнє.Але саме зараз її запах найважливіший.Зараз Роза пахне поцілунками.