Work Text
Запитай хто-небудь в Аделаїди, що вона робить зі своїм життям, вона б не відповіла.Бо не має ані найменшого поняття.Ймовірно, якби в неї був вільний час, вона б поміркувала над цим.Але навіщо?Адже ніхто не питає.Вона поневіряється між майданчиками різних молодіжних серіалів, змінюючи ролі, здається, частіше, ніж постільну білизну, і вдає, ніби не розуміє — ця ніша вже занадто тісна для неї. Тисне в плечах. Серіалів-одноденок багато, а вона знялася в достатній їх кількості, та зупинити це своєрідне ходіння по колу не може. Або не хоче. Та й чи є різниця?
Аделаїда — перекотиполе.
Вона не вміє пускати коріння.
Нові імена, що миготять на екрані й у голові, — нікому не відомі, нікому не потрібні, даремні, взаємозамінні... Актори з'являються і зникають під стать своїм серіалам.Аделаїда боїться стати такою самою.Тільки щоби змінити ситуацію, не робить анічогісінько.Коли Дейв1 дізнається, що вона відмовилася від раптового запрошення у «велике кіно», нехай навіть і на епізодичну роль, то, не добираючи виразів, пояснює, що думає про свободу вибору. Аделаїда слухає Дейва, який витіювато матюкається, через силу, намагаючись тримати очі розплющеними — поспала за останню добу менше трьох годин, а потім спокійно відбриває:— Це моя кар'єра, тільки моя. І лише мені вирішувати, як її будувати чи ламати.Дейв голосно зітхає і закочує очі. Аделаїду так і підмиває запропонувати йому податися в актори; вона навіть згодна ненадовго помінятися з ним ролями, побути його тилом і відданою правою рукою. Дейв застережливо підкидає брову, немов здогадуючись, про що вона думає, і Аделаїда одразу ж стирає кривувату усмішку з обличчя і крамольну думку з пам'яті. Кожен має займатися тим, що вміє.Дейв уміє бути константою: шукати ролі, вибивати пропозиції, залишатися поруч.Аделаїда народжена, аби перебирати знімальними майданчиками, розривати контракти, тікати.
Перекотиполе, що з неї взяти?
У кишені піджака Дейва натужно пищить мобільний, і він, махнувши рукою, мовчки відправляє Аделаїду геть. Вона була б не проти, але розклад є навіть у неї. Вузькі «човники» трохи тиснуть їй у пальцях, і від дискомфорту вона ледь помітно морщиться, залишаючи офіс агента. На сьогодні призначено прослуховування в черговому серіалі, що гине від низьких рейтингів, і якраз її присутність, на думку Дейва, забезпечить тим зростання.Аделаїда в цьому не впевнена: ні «Царство», ні «Вовченя» вже не викликають звичного ажіотажу серед підлітків, тож користі від неї на майданчику буде небагацько. Утім, заробіток є заробіток, камера є камера, чергова маска є черговою маскою... Куди легше жити, прикидаючись кимось іншим і вивчаючи чужих демонів, ніж розбиратися з власними, яких і без того в надлишку.Все одно у них усіх одна розмінна монета.
Її обличчя.
***Усміхнена охоронниця супроводжує Аделаїду до самих знімальних павільйонів, яких в «Якось у казці» зараз всього чотири. Показавши на потрібний — під другим номером — вона жартівливо салютує і йде назад до колег. Аделаїда хмикає і хитає головою: навколо неї занадто багато милих людей. Їй здається, це не до добра.Думка навіть не встигає освоїтися в підсвідомості, бо світ Аделаїди — у прямому сенсі — перевертається з ніг на голову.Отримавши досить відчутний поштовх дверима і встигнувши лише ковзнути кінчиками пальців по ручці, вона видає глухий звук і вельми негарно завалюється набік.«Пора запозичити звання найнезграбнішої у Голланд», — перше, що проноситься в голові Аделаїди після зіткнення з підлогою.Майстерно розшитий золотистими і багряними нитками поділ темної, стилізованої під старовинну, сукні — перше, що вона бачить, розплющивши очі.Видихнути у неї не виходить, адже, піднявши голову, вона зустрічається... з таким холодним і сповненим ненависті поглядом, що всередині все мимоволі стискається. Дивлячись на безбожно розкішну жінку, чиї очі паралізують, точно підпорядковуючи своїй волі, Аделаїда відчайдушно хоче перетворитися на маленьку й непомітну мошку. Просто щоб зникнути звідси.Але минає якась частка миті, жінка, що стоїть перед нею, повільно моргає, і...І погляд Снігової Королеви тане.Жінка оглядає Аделаїду, що розвалилася перед нею, почасти з пустощами, почасти — з легким жалем, а почасти — що?! — з абсолютно невідповідною ситуації ніжністю, а потім простягає їй тендітну долоню, аби допомогти піднятися.Аделаїда не рухається з місця.Вона все ще клятий кролик перед удавом: зачаровано роздивляється акуратні короткі нігті, вкриті темним лаком; тонкі пальці, унизані безліччю важких перснів; і, здається, навіть помічає смужку світлих волосків на руці, що ледь визирає з-під широкого рукава сукні.— З вами все гаразд? — низький жіночий голос пронизує до печінок, одразу приводячи Аделаїду до тями.Вона користується запропонованою допомогою і легко підхоплюється на ноги, ніби зовсім не впала овочевим мішком під ноги незнайомій людині менш ніж дві хвилини тому.Їй не хочеться розтискати пальці, чужа шкіра надто приємна, надто ніжна, надто... ідеальна?Аделаїді не потрібно представляти ту, з ким вона так безглуздо познайомилася, їй і без того відоме ім'я — о, яка іронія! — своєї рятівниці.Лана Паррія.Втілення бездушної Злої Королеви, справедливої Мадам Мер, найнещасливішого (чи все ж таки найнещаснішого?) персонажа цього дивного серіалу зараз знаходиться за кілька десятків дюймів від неї, і за бажання Аделаїда навіть може сказати, чим Лана сьогодні пахне.
Шоколадом і лаком для волосся.
Лана, примружившись, уважно спостерігає за Аделаїдою, котра недозволено довго тримає її долоню у своїй.Ніби схаменувшись, Аделаїда перетворює легкий дотик на майже дружнє рукостискання.— Вибачте, що налякала. Аделаїда Кейн. А ви Лана...Злегка нахиливши голову у привітальному жесті, Лана розпливається у щирій усмішці, демонструючи бездоганно білі зуби:— Лана. А ти, мабуть, Дризелла2 ?Аделаїда не може втриматися від сміху. Не без жалю розтиснувши пальці, вона робить невеликий крок назад.— Я ще тільки йду на прослуховування, — спокійно відповідає вона, десь у глибині душі сподіваючись, що її усмішка бодай на мільйонну частку відсотка схожа на ту, яку вона зараз бачить перед собою.Хоча... ні. Таке просто неможливо.Як і вся ця жінка в принципі.Хоча б тому, що ніхто не здатен сміятися, прикриваючи рот долонею, настільки чарівно, як це робить Лана.Ніхто.— Переконана, що тебе вже затвердили, — Аделаїда чудово чує репліку Лани, адресовану їй, але вона занадто зайнята, щоб одразу відреагувати.А зайнята вона тим, що просто витріщається — іншого слова не підібрати — на оголене зап'ястя Лани.Невелика, але доволі відома серед фанатів, — Аделаїда знає навіть подібні дрібниці, — і схожа на невагому пір'їнка, абсолютно не псує блідої шкіри.Татуювання, що знаходиться на відстані простягнутої руки, дуже хочеться торкнутися, але ризик занадто великий.Аделаїда поки що не готова відкорковувати шампанське.— Звідки ви знаєте? — неуважно запитує вона.Руку різко повертають у вихідне положення, приховуючи все зайве тканиною сукні, але до тями Аделаїду приводять лише слова Лани.— Часом ми всі знаємо і помічаємо більше, ніж можемо собі дозволити розповісти іншим, — Лана говорить трохи втомлено, і Аделаїді навіть здається, ніби її звинувачують у чомусь.Зустрічаючись поглядом із Ланою, вона розуміє: так і є.На дні карих очей хлюпається відчай.Аделаїда бачить цю емоцію дуже чітко, бо сама добре знайома з нею.
Так дивиться перекотиполе.
Ті, хто ним був.
***— Заходьте!Аделаїда все ще відчайдушно тре скроню, з якої в дзеркало так глузливо поглядає бутафорська кров.Нечистий би побрав сумлінних стилістів «Якось у казці», серйозно!У кадрі грим виглядатиме дуже реалістично, не підкопаєшся, але витрачати сорок хвилин на його змивання... Аделаїді навіть у «Вовченяті» не доводилося так потіти над приведенням себе в божеський вигляд. А ролі ж ні на йоту не схожі!— Тут-тук, можна? — веселий голос Лани лунає з-за дверей, що тут же відчиняються. Лана просовує голову в отвір і широко усміхається:— О, а я все думаю, куди вона зникла! А вона змиває наслідки зустрічі зі Злою Королевою...Аделаїда, не обертаючись, корчить у дзеркало страшну пику, а потім — дуже по-дорослому — показує Лані язика.— Погляньте-но, вона накосячила, ще й знущається!Навіть не намагаючись зобразити каяття, Лана штовхає двері, аби ті розкрилися повністю, і голосно регоче:— Яка маленька ображена дівчинка!— Від маленької ображеної дівчинки чую! — парирує Аделаїда, видавлюючи з пляшечки залишки емульсії для зняття макіяжу на ватний диск. Коли вона знову піднімає погляд, Лани вже нема. Утім Аделаїді чути, як гуркотить посуд в тому місці, яке в трейлері в неї гордо іменується кухнею.Роблячи уявну позначку не забути пожартувати про вічно голодну Лану, яка вміє поглинати шкідливу їжу у величезних об'ємах і не набирати при цьому вагу («Ти справді відьма, Лано! Готова посперечатися, що твоя душа у служінні в Темного!»), Аделаїда тяжко зітхає. Вона знає — ще трохи, і вона переможе у битві з гримом, але це її вже занадто втомило.Утім, вона не встигає піднести пальці до скроні, щоби продовжити екзекуцію.У ванній знову з'являється Лана, що затискає під пахвою пляшку рослинної олії.Аделаїда здивовано витріщається на цю картину, а Лана вже господарює в її косметичці.Знайшовши необхідне, та легко позбувається корку на пляшці, гарненько змочує олією чистий ватний диск і, жестом звелівши Аделаїді повернутися до неї обличчям, акуратно береться прибирати залишки макіяжу.Аделаїда, здається, не дихає.Вона ледве стримується, аби не облизувати пересохлі губи, і думає про те, що чи не вперше після їхнього невдалого знайомства вони знову знаходяться із Ланою так близько.Крапля олії зривається з диска і креслить лінію вздовж вилиці до підборіддя, явно маючи намір дістатися шиї.Аделаїді лоскотно.А ще страшно.Яскраво, дико, по-справжньому страшно.
Їй ще ніколи раніше не хотілося так, до свербіння під шкірою, зробити дурість.
Дурницю, що народжується, помирає, відспівується і стає похованою у її голові за одну мить.Подібне не можна навіть пускати до усвідомлених думок, Аделаїда знає.— Ну ось, — тихо каже Лана, кидаючи брудний диск у кошик для сміття й обдаровуючи Аделаїду дивним поглядом, — тепер ти виглядаєш, як і личить справжній леді.Подушечки вказівного і середнього пальців м'яко торкаються почервонілої шкіри, замащуючись олією, і Аделаїда гадає, що в наступну мить їй судилося померти.Солодкість деяких моментів обов'язково має бути караною.Аделаїда готова до всього.— Кому, як не Королеві, знати такі тонкощі, так? — шепоче вона, вдивляючись в очі навпроти.Лана піднімає кутики губ у усмішці, дивиться на неї, здається, цілу вічність, а потім... відсторонюється.— Це має знати кожна поважаюча себе актриса, Кейн! — вона намагається говорити зі смішком, виходячи з ванної, але Аделаїді навіть не потрібна зайва уважність чи прозорливість, щоби чути — у Лани тремтить голос.Серце Аделаїди тремтить йому в такт.Напевно, вона готова навіть сказати, що більше не хоче нікуди тікати. Що готова залишитися. Тут, зараз, у цьому моменті.Але Лана Паррія не дарма вважається однією з найкращих актрис касту. Вона вміє швидко брати себе в руки.— Тепла вода! Мило! І не забудь про зволожувальний крем! — командує вона звідкись із глибини трейлера, шелестячи чимось невідомим, поки Аделаїда все ще намагається не дивитися на свої тремтячі пальці. — Чекаю на тебе за три хвилини, і йдемо курити!Аделаїда робить ковток повітря — спершу маленький, ніби на пробу, а потім, вдихнувши на повні груди, спирається на умивальник і сміється:— Нагадай мені, чому я вирішила завести з тобою дружбу?— Бо пташки одного оперення збираються разом!3 — одразу ж лунає їй у відповідь, і Аделаїда готова заприсягтися, що Лана вже щось жує.Вона криво усміхається власному відображенню.
Ох, якби ж пташки, Лано, якби ж пташки...
***— Колін4 завтра знову буде насміхатися, — майже не затинаючись, вимовляє Лана, прикінчивши черговий стаканчик не найдорожчого, але цілком стерпного віскі.Аделаїда машинально помічає, що вони вже розпочали другу пляшку, але зараз їй байдуже.На узбережжі, куди вони втекли з Ланою сьогодні подалі від знімального майданчика, обридлих трейлерів і постійних: «Стоп! Знято! Ще дубль!», надто добре, щоби стежити за чим-небудь.Обов'язки, час, алкоголь...Усе це разом провалюється в чорну діру, що зяє десь далеко за їхніми спинами, за плечима, притиснутими одне до одного, і є абсолютно неважливим.Аделаїду турбує лише всипане зірками небо, шум прибою та п'яні розмови з Ланою.— Ну і нехай сміється, — хихикає вона. — Він просто заздрить!Лана заливається сміхом:— Похміллю?— Сво-о-обо-о-о-оді-і-і-і! — вигукує Аделаїда, а потім, тихенько гикнувши, завалюється на спину, розкинувши руки.Пісок приємно холодить розпалену випивкою і близькістю з Ланою шкіру, і Аделаїда щасливо мружиться.Вона готова пролежати на цьому пляжі до закінчення віків, тільки б ніхто не потривожив цю дивну ідилію.— Свободі пити? — відсміявшись, продовжує гнути свою лінію Лана.— Не будь занудою, — пирхає Аделаїда, легенько ляснувши Лану по плечу. — Ти ж Роні5!— Роні! — п'яно кидає Лана, згідно киваючи. — Усім Роні Роні!Аделаїда регоче:— Ти ж власниця бару!Лана ледь не складається навпіл від сміху.Аделаїда щиро насолоджується цим видовищем.Коли ж усі невисловлені жарти припиняють знущатися з затуманеного алкоголем мозку Лани, та відкашлюється і бурмоче:— Ти ж розумієш, Аді, що якби всі власники барів пили так, як це роблю я, то вони розорилися б вже за тиждень?— Ти не всі! — не здається Аделаїда, обурюючись до глибини душі. У наступну фразу вона намагається вкласти якомога більше сенсу: — Ти особлива.Тишу, що повисає між ними і є майже відчутною, порушує тільки шум хвиль. Аделаїді здається, що вона ляпнула зайвого. Повільний поворот голови в її бік тільки додає впевненості у власному провалі. Такому, щоб із гуркотом і під лід, без залишку й зайвого ковтка повітря в легенях. Чисто захлинутися і згоріти.Аделаїда вдячна темряві за приховування рум'янцю, що зараз танцює на щоках. Різко притихла Лана надто довго роздивляється її, немов сподівається, що за якийсь час на тілі Аделаїди в місячно-зірковому світлі проявляться старовинні письмена, котрі приховують таємниці Всесвіту.
Тільки от перекотиполю далеко до папірусу.
Аделаїда зіщулується від раптового пориву морського бризу і вирішує руйнувати відразу все і без залишку.— Ти ж її кохаєш?
Фраза, простіше за яку складно щось придумати.
Емоції, складніші за які немає нічого в цілому світі.
Лана відповідає не відразу, точно зважуючи всі «за» і «проти». Нарешті з її губ злітає:— Колись кохала. Або думала, що кохаю.Лід, під який Аделаїда зібралася пірнати, раптово стає на порядок тоншим. Але не зникає зовсім.Хоча б тому, що Лана не уточнювала. Їй не потрібно цього робити. Вона одразу зрозуміла, кого мала на увазі Аделаїда.Та й чого вже тут? Пір'їнка на зап'ясті все ще говорить багато про що. Вона взагалі балакуча до жаху.Аделаїда давно — натяками чи не зовсім ними — з'ясувала, яку роль у житті Лани зіграла Дженніфер Моррісон. І, можливо, навіть продовжувала б грати...— А як же Фред6? — слова дряпають горло.Зате сміх Лани звучить цього разу особливо ніжно і м'яко:— Фред? А Фред — найкращий друг дитинства. Ми чудова команда, вічний захист і опора одне одного, але не більше того. І він знає про це точно так само, як і я. Та боже ж ти мій, ми одружилися, бо посперечалися, чи вистачить духу кожному з нас на це!Аделаїда сміється. Сміється, аби не заридати на весь пляж, перебудивши нещасних чайок. Сміється, аби зажувати власним сміхом біль, гіркоту й ревнощі, котрі щедро приправляють зараз те місце, що в нормальних людей зветься серцем. Сміється, аби...— Лано…— Що?— Три — магічне число.Лана нерозуміюче потирає чоло, схиляючи голову набік.Здається, Аделаїді досить пити — вона починає заводити мову про звичайні речі надто здалеку.— Перо і зірки. Один і два. Три — магічне число. Розкажи про своє третє татуювання, а?Лана шумно видихає:— Я настільки п'яна, що могла б навіть показати. Але добре, що я настільки п'яна. Я просто не встану.Аделаїда видає стогін розчарування, жартівливо штовхаючи Лану в гомілку.— Porta itineri longissima7, — долинає до її вух наступної ж миті, і вона завмирає. — Важкий лише перший крок, Аді, — додає Лана і відвертається назад до моря. — Тільки перший крок. Ось і вся таємниця мого третього татуювання8.
Аделаїда — перекотиполе.
Вона не вміє пускати коріння.
Вона ніколи не зізнається в коханні й нічого не обіцяє.Кохання у її розумінні — найпорожніша обіцянка на всій планеті, вигадана людьми безліч таких ось зоряних ночей тому.Можливо, вона вважає так тому, що будь-яка її спроба досягти цього самого кохання — кохання щирого, взаємного, всепоглинаючого, — закінчувалася нічим?Але їй здається, що вона цілком може спробувати стати на цей шлях ще раз.Адже важкий лише перший крок?Лана ледь чутно зітхає і, ліниво потягнувшись, лягає на покривалі поруч, вдивляючись у бездонне нічне небо над Америкою.Її пальці ніби зовсім випадково доторкаються до пальців Аделаїди, а потім... переплітаються з ними.
Аделаїда — перекотиполе.
Вона не вміє пускати коріння.
Але заради Лани вона готова спробувати.
(Вона вже це робить).