Work Text
БАМ!
Це була вже двісті дев’яносто сьома смерть. Воскреснувши, Саннгрідр злісно сплюнула на землю.— Грьобані вартовики, хай би їм грець, — сказала вона. Сіла на поліно біля багаття, вхопила смажену рибу на гілляці і жадібно відкусила. — Ммммм… чудово. Лимончику б ще.Її товариш, Ньйорд, оглянувся з таким виразом обличчя, ніби бачить усе це вперше.— О, якщо ти побачиш у нашому чудовому «сучасному» лобі лимонне дерево, то покажи мені. Радій, що у нас хоча б риба і м’ясо є. Може, дівчата потім і принесуть якийсь лимончик, але маємо що маємо.— А чим харчувалася Гьолл до того, як пройшла підземелля? — поцікавилася Саннгрідр.— Першим пройшов підземелля Фрейр, а не вона, хоча Гьолл з’явилася тут першою, — відповів Ньйорд. — Здається, вони харчувалися тими самими слимаками, від яких у тебе знову всі чоботи слизькі.— Феееее… — скривилася Саннгрідр. — Добре, що вони діляться своїми продуктами зі мною. Насправді, мені трошки соромно, що я єдина, хто ще досі жодного разу не пройшов підземелля. Я навіть до другого Свартальвхейму не дійшла.Їй не подобалося пасти задніх. Серед героїв, що проходили підземелля, Саннгрідр було викликано останньою. А ще у неї були найгірші умови.— Ти досить добре тримаєшся, — намагався втішити її Ньйорд. — Якби у мене не було можливості відновити здоров'я і навіть накинути простий щит, я би скоріше всього уже здався. А це вже твоя майже трьохсота спроба. Як далеко ти сьогодні зайшла?— Померла у Ванахеймі. Мені не пощастило з артефактами та навичками, тому я туди прийшла майже без нічого, тільки з револьвером. Я хотіла обійти вартовиків, щоб вдарити зі спини, але мене заділа якась літаюча падлюка, тому я тут, — зітхнула вона. — Я вам так заздрю, ти не уявляєш. У всіх вас є якісь певні бонуси, особливості, а я помираю від однісінького удару і це не змінити ніяк взагалі. Тобі от взагалі не треба перезаряджатися, пуляй скільки хочеш.Ньйорд викликав у руці невеличкий вогник світло-жовтого кольору.— Я думаю, це і є недоліком також. Я не можу взяти зброю у руки, тому єдине, на що я можу сподіватися — це щоб у кімнаті був алтар на збільшення шкоди, інакше я усіх ворогів буду колупати вічність. Плюс, ти ж знаєш — моєю головною проблемою є те, що у мене немає слуху. Теоретично я можу просто стріляти безперестанку, але якщо я не можу вистрілити, бо не можу попасти в такт музиці, то який від цього сенс? Ти б знала, скільки разів я помирав через це…— Але ж ти звик?— Більш-менш. Я спочатку намагаюся вистрілити і вже після того, як перший вогник нарешті вилітає з рук, я просто починаю рахувати вголос. Насправді це не дуже зручно, особливо коли стрибаєш, літаєш і ухиляєшся від ворогів.— А через скільки смертей тобі вдалося вперше пройти повністю підземелля, Ньйорде?— Десь разів зо 200 точно. Одного разу мені просто дуже пощастило, я понабирав щитів, мені попався вампіризм і віддзеркалення шкоди. Потім ще і швидкість знайшов і просто закидав усіх вогниками, навіть в такт попадав без підрахунку. А після першого разу вже і не задумуєшся, як проходити, просто робиш це автоматично і чисто заради того, щоб можна було сходити розвіятися, а не стирчати тут у підземеллях.Саннгрідр зітхнула. Мати можливість подорожувати іншими світами — єдине, заради чого вона все ще намагалася пройти підземелля, а не вистрілила собі в голову, щоб більше не мучитися. І то не факт, що вона знову не воскресне і з’явиться тут, в лобі, яке вже їй в печінках сиділо. І чому не можна проводити в підземеллях більше шести годин на добу?Лобі було невеликою печерою, де вони могли відпочивати у проміжках між проходженням підземелля, а для всіх окрім Саннгрідр — ще і точкою переходу в інші світи, де вони могли проводити свій час, прогулюючись різними все світами і пробуючи різні варіанти дозвілля. Так, за один раз можна було пробути там не більше двох днів, але яка різниця, якщо можна просто заново пройти підземелля, отримати винагороду і знову подорожувати? Саннгрідр мріяла побачити власними очима щось окрім остогидлого лобі та клятих підземель.Почувся звук, схожий на плескання в долоні, і посеред лобі явилася Гьолл. Її біляве волосся і обладунки були заляпані слизом і кров’ю.— Яка гидота, — скривилася вона і поспішила під водоспад, який був недалеко. Звідки в печері такий водоспад, ніхто не знав. Взагалі Гьолл казала, що до того, як вони почали нарешті нормально проходити підземелля, в лобі-печері були тільки багаття, водоспад і нещасний матрац, поспавши на якому, потім прокидаєшся з відчуттям, ніби по спині пройшлися павуки. Згодом Гьолл, Фрейр та інші вже накупили всякі речі, які робили перебування в лобі більш комфортним: ліжка, полички, якийсь спеціальний ящик для зберігання продуктів, який утримував температуру («уяви собі, навіть без е-лек-три-ки!!!» — що таке електрика, Саннгрідр поняття не мала), і книжки, які вона ще не дуже добре вміла читати.— Як ся маєш, Санн? — спитала Гьолл, вже чиста і в новому одязі, який купила в одному із багатьох всесвітів. Це була піжама і в ній було дуже зручно ходити. — Я-от померла, бо щось задумалася про те, що хочу макчікен і мене прибили. Зараз відпочину і сходжу ще раз, а то дулю мені (без маку), а не макчікен. Тобі щось взяти?— А можна мівіну? — ніяково спитала Саннгрідр, знаючи, що Гьолл це може не дуже сподобатися. І була права.— Дорогенька моя, ну яка мівіна? Нічого корисного там немає. Ну що ти на мене так дивишся, Ньйорде? Ну так, макчікен теж не дуже корисний, але там хоча б є м’ясо! Тим паче, вона просто соромиться попросити щось дорожче, чи не так, Санн? Я ж тобі казала, що можеш просити що завгодно. Грошей в підземеллі багато, можна купити все що хочеш. Не кривися, я знаю, що ти також пройдеш. Якщо хочеш, то можеш потім мені купувати їжу.— Мені просто подобається, — відповіла, посміхаючись, Саннгрідр. — Дякую, Гьолл, що піклуєшся про мене. Я обов'язково пройду це підземелля. А поки що я хочу мівіни.Гьолл та Ньйорд лише закотили очі.