Work Text
Вода дуже гаряча, практично окріп, але тільки під такою Скарамуччою і купається. Особливо в такі неприємні дні, як сьогоднішній; стояти складно, в грудях відразу з'являється якась вага, але це допомагає забутися хоча б на якийсь час, поки вода щипає шкіру.
Знов посварився з матір'ю, знову схибив на роботі, знову спізнився на найближчий автобус. Маленькі неприємності їдкою гіркотою впиваються в груди, здавлюють плечі та шию, прив'язуючи до них величезний валун. Та ще й Альбедо цілий день віддалений. На всі повідомлення відповідав довго, коротко і сухо, а на запитання «чи все гаразд?». просто писав: «так, а що?».
Нічого, мабуть? Скарамучча не знає, лише надсилає у відповідь дурні стікери та блокує телефон. Не переносив він таке, і Альбедо чудово це пам'ятає і знає, але чомусь продовжував перетворюватися на льодяник протягом усього цього болісного дня.
Жахливо.
Найменший холод з боку близької людини — і Дзуші заганяється, шукає проблем у собі, думає, де схибив. Безглуздо постійно так думати, він розуміє, але впоратися зі своїми почуттями просто не може. Намагається змити цей ілюзорний холод із гарячою водою, але допомагає лише побічно.
Від гарячого тіла заворожено виходять клуби пари, а по всій ванні стоїть стійкий аромат улюбленого шампуню. Скарамучча протирає долонею запотіле дзеркало, вдивляється у своє відображення і протяжно зітхає: у цих синцях під очима легко можна сховатися, і тебе точно ніхто ніколи не знайде.
Нерви останнім часом здають. Тішить, що завтра буде не його зміна і можна хоча б легко відіспатися, пролежавши півдня в теплому ліжку, але від своїх думок готовий істерично сміятися. Йому для щастя потрібно так мало, лише один безглуздий вихідний посеред робочого тижня... Не до такого життя він прагнув, не до такого, але, на жаль.
Сушиться, одягається і виходить із теплої та просоченої ароматом шампуню кімнати в коридор. Температури по той бік дверей помітно відрізняються і хлопця відразу обдуває прохолода квартири. Не пробиває до самих кісток, але дає хоча б вдихнути на повні груди: дихати пором у ванній було надто важко, а холод омивав легені приємним і свіжим поривом.
Після приходу додому Скарамучча не встиг навіть поїсти. Відразу завалився під душ, щоб швидше змити з себе тяжкість, що звалилася на плечі, тому навіть з Альбедо не встиг привітатися. Він точно в квартирі, Скар знає, але ось за звуками його ніби тут немає. Замкнувся знову у своїй майстерні? Чи просто заснув, не дочекавшись спільної вечері? У грудях стало трошки боляче. Холод колить і колить, впивається в груди морозними крижинками, гладить інеєвою ручкою по шкірі і хижо скелиться, не дозволяючи йому заспокоїтися.
Може, в Альбедо щось сталося, раз він так поводиться цілий день? Але ж вони домовилися обговорювати один з одним проблеми, тоді що раптом сталося?
Скарамучча не вміє підтримувати, але може хоча б послухати, проте Альбедо ніяк не йде на контакт. Були моменти, коли він поводився ось так відчужено, замикався, вимагаючи тиші та особистого простору, але це не тривало так довго. Вони ж і так цілий день не бачилися, може правда щось серйозне сталося?.. Від власної безпорадності хочеться голосно закричати прямо у вікно, щоб усі почули цю біль, що виїдає зсередини, і цю розпач.
Їсти абсолютно не хочеться, тим більше одному. Без компанії Альбедо їжа завжди ставала сирою та несмачною, і Скарамучча здивований, як раніше не отримав жодних харчових розладів до зустрічі з ним.
Але зараз Скарамучча готовий просто впасти в ліжко і проспати цілу добу, але це в нього звичайно ж не вийде. Засне, як завжди, о другій годині ночі, якщо взагалі не пізніше, повертаючись у ліжку і риючись у своїх думках, прокручуючи їх раз-по-раз, ніби стару і запорошену платівку. Часта практика, якої потрібно скоріше позбавлятися.
Скар тихенько проходить до спальні, вдивляючись углиб темної кімнати. Світло вмикати побоявся, навіть не дозволяє собі присвітити екраном телефону, адже раптом ще хлопця розбудить. Добре, що знає по пам'яті кімнату, навіть кількість кроків від дверей до ліжка, і тому дістатись спального місця в такій темряві було не складно.
І раптом завмирає посеред кімнати, відчуваючи, що щось не так.
У кімнаті аж надто темно, навіть з вікна не виднілися вогні сусіднього будинку та вуличні ліхтарі. Закриті? Але Альбедо не страждав на звичку зашторювати вікна, і холодок пробіг по потилиці хлопця. Невже, все настільки погано, чи Скарамучча знову себе просто так накрутив?
— Попався.
Здригнувся; м'який голос звучить за спиною, а потім Скар відчуває, як рідні теплі руки плавно обіймають за талію.
— Альбедо? — видав з переляком на видиху, явно не чекаючи такої раптової появи ззаду. — Тьху. Навіщо так лякати... Я думав, що ти спиш.
У відповідь Альбедо мовчить, лише міцніше стискає руки на талії і притискається зі спини ближче, втикаючись носом в ще теплу після душу шию. Вдихає запах шампуню і м'яко веде кінчиком носа по шкірі вгору-вниз.
Скарамучча різко вдихає повітря крізь зуби і опускає голову нижче, дозволяючи Альбедо сильніше притискатися. На шиї відчуває чуже дихання і мурашки ллються по шкірі в швидкому темпі, покриваючи дедалі більше ділянок шкіри. Очі прикриває, у грудях помітно теплішає, але помічає щось дивне у цих обіймах.
Альбедо, який зазвичай ходить по дому у всьому домашньому, зараз наче наділ на себе кілька шарів дивного одягу. Такого довгого, легкого та пишного, що в голові Скарамуччі немає жодної думки, що саме хлопець міг на себе напнути перед сном, а головне — навіщо. Халат, чи що? Але у Альбедо їх зовсім немає, та й за відчуттями несхоже.
Дивний він сьогодні. Цілий день від Альбедо віє холодом і снігом, ніби добу провів у компанії пінгвінів і альбатросів на кордонах льодовитої Антарктиди, а зараз ніжно лащиться, як домашній і зголоднілий кіт. Може, нічого й не сталося в нього, і Скар лише дарма цілий день весь на нервах?
— На тебе чекав, як тут заснути, — ласкаво шепоче на вухо, викликаючи у хлопця нові припливи мурашок. — Сьогодні ті такий дивний. Занадто втомився на роботі? Чи хтось образив? Ти тільки назви ім'я, і обіцяю, він тебе більше не потурбує.
Тільки зараз Скарамучча помітив, що на руках хлопця було щось, схоже на рукавички. Тонка і шовковиста тканина приємно торкалася тіла, коли Альбедо повільно завів одну руку під чорну футболку. Огладжує тонкими пальцями живіт, лоскоче і веде то вище, то нижче, змушуючи Скарамуччу поперхнутися повітрям.
— Це я дивний? — знаходить сили відповісти, прикриваючи очі. — Я за тебе хвилювався, дурний, ти цілий день не схожий на себе… Скажи, будь ласка, у тебе щось трапилося?
Альбедо ніжно торкається губами шкіри на шиї, веде швидкоплинні поцілунки вздовж плечей і назад.
— Сталося, — повільно тягне, видихаючи біля вуха. — Просто дещо готував. Пробач, якщо змусив тебе хвилюватися… Як мені спокутувати свою провину перед тобою, сонечко?
Посміхається, видихаючи частину повітря в шию. Жар проливається на щоки Скарамуччі від таких солодких промов, і спокій м'якою тінню накриває собою колишнє занепокоєння. Хотілося б пред'явити ще трохи за цю дивну поведінку, але після таких слів Скарамучча лише тане, не здатний зв'язати навіть двох речень.
— Для початку, увімкни світло хоч… а то тут так темно, як у ду–...
— Я зрозумів, можеш не продовжувати.
Залишивши черговий поцілунок на його шиї, Альбедо неохоче прибирає руки з чужої талії і відходить убік. Але замість звичного світла лампи кімнату висвітлює гірлянда, розвішана по периметру. Рожевий, золотий, синій відтінок. Альбедо перемикає кольори, зупиняючись на срібному.
— А хіба ми не прибрали її місяць тому?..
Він не перестає його дивувати. Скарамучча недовірливо хмуриться і обертається до хлопця, сподіваючись почути хоч якусь відповідь, але натомість лише приростає ногами до підлоги і ціпеніє.
Альбедо стоїть за спиною з самовдоволеною усмішкою, і перед Скаром відкривається вид на його раптове вбрання.
Довга чорна сукня, білий декоративний фартух з пишними рюшками, вшиті візерунками чорно-білі канти та вільні рукави. Довгі тонкі рукавички на обох руках, імітація корсета на талії та перев'язаний ззаду бант.
У Альбедо, звичайно, бувають різні дивацтва, до більшості з яких Скарамучча за час відносин вже просто звик. Починаючи від вподобань у їжі до незвичайного поняття своєрідної романтики, яку може відшукати в будь-якій речі у всьому світі. Але такий раптовий перформанс він бачить вперше.
І навіть не знає, що відповісти йому на подібну витівку. Першою реакцією було голосно вигукнути з очевидним питанням «навіщо?», але зараз, розглядаючи хлопця в цьому ніжному та витонченому костюмі, Скарамучча лише оцінювально розглядає, роззявивши здивований рот.
Це було несподівано і незвично, але, на превеликий подив, Альбедо цей костюм дуже личить. Він не виглядав у ньому безглуздо, вульгарно або ж «жіночно», а скоріше навпаки. Костюм його лише прикрашав, надаючи і так елегантному хлопцеві більш вишуканий вигляд.
Але навіть так, запитань від цього поменшало.
— Звідки ти…
— Тш-ш-ш, — до нього підходять за два кроки, притуляючи вказівний палець у рукавичці до губ, наказуючи мовчати. — Давай обійдемося без зайвих запитань?
Скарамучча беззаперечно йому кориться, швидко киває і закриває рота, розглядаючи Альбедо поблизу.
Від нього приємно віє одеколоном та чимось солодким, від чого голова йде кругом. Серце стукає швидко-швидко, пульс частішає, а ноги перетворюються на вату, не дозволяючи навіть рушити з місця. Альбедо все ще посміхався самовдоволено, лукаво прикриває блакитні очі і обережно підхоплює хлопця на руки з такою легкістю, наче Скарамучча був для нього лише простою пір'їною, а не людиною.
— У тебе на роботі так багато стресу… Тобі потрібний відпочинок, згоден?
Скар встигає лише коротко кивнути, безперервно розглядаючи хлопця так близько. Жар з щік опускається нижче, зупиняючись у серединці між ребрами, і тепер не тільки ноги, а й усе тіло здавалося Скарамушу зробленим із вати. Почувається м'якою іграшкою в руках Альбедо, а особливо, коли його з такою легкістю тримають.
Скарамучча якось згадував побіжно, що такі вбрання були шалено красивими та естетичними. Не ті, які люди найчастіше опошлюють; короткі і з величезними вирізами були йому нудотні, а ось такі, в якому Альбедо зараз, просто чарівні. Ця легкість і шовковистість, витонченість навіть на хлопчачому тілі просто зводять з розуму.
Невже, Альбедо запам'ятав?.. І навіть не проти був нарядитись ось так?..
Звичайно, на себе таке вбрання Скар у житті не надів би. Швидше зі сорому помре, ніж нап'яте таке, але Альбедо в подібному іноді уявляв. Звичайно, його хлопцеві не обов’язково було треба знати про це, і Скарамучча залишає ці думки десь у кірках своєї підсвідомості таємних бажань, про які нікому не розповість. Але тепер йому й уявляти це не потрібно: все піднесли, як на тарілочці, ось так просто і легко, ніби носити такі вбрання для Альбедо було повсякденною буденністю.
І Скарамучча не прогадав, що йому цей костюм точно підійде.
Хлопець обережно садить його на ліжко, а сам сідає йому на коліна, складаючи руки на чужих плечах. Сукня і справді надавала йому легкості у всіх сенсах, адже на своїх колінах його ваги Скарамучча практично не відчуває.
Ну, чи просто знову мало їсть останнім часом…
— Як мені звертатися до вас, мій майстре? — солодко тягне кожне слово, трохи знущаючись.
Альбедо любив дражнити і доводити до збентеження одним тільки поглядом, чим вміло користується раз на раз.
— Бедо, а може без рольових, га?.. — незручно просить, відводячи погляд убік.
Він не сильний у всіх цих ігрових штуках, здебільшого соромлячись самого себе. Хоча розуміє, що поряд з Альбедо йому нічого боятися, адже хлопець не засміє і не засудить, але все одно було дуже незручно і дико бентежило сильніше самого процесу.
— Скаре, Дзуші, а може просто майстер? — ніби ігноруючи питання хлопця Альбедо м'яко проводить пальцями по його волоссю, граючись.
Скарамучча, здається, починає розуміти, що долі не уникнути.
— Тц... просто Дзуші буде достатньо...
— Добре, просто Дзуші, — і нахиляється, цілуючи в мочку вуха.
У відповідь Скар страждально стогне. Ось же нестерпний, ніби зі стіною розмовляє... Але переперечити Альбедо — собі дорожче, тож нехай уже називає, як хоче, аби не змушував практикувати з ним свою акторську майстерність, у якій його хлопець мав явну перевагу.
А ось Альбедо, здається, взагалі ніякого сорому чи невпевненості не відчуває. У цій сукні почувається просто чарівно, тим більше викликаючи у хлопця такі емоції своїми витівками.
Звичайно, коли тільки вдягнув і побачив себе в дзеркалі — мало не обомлів від такого незвичного образу, і вже думав забити на цю ідею остаточно, але бажання вкотре збентежити Скара і погратися з ним було сильнішим і вищим. І одного тільки враженого погляду хлопця, від його вигляду вистачило, щоб остаточно злитися з нарядом і ходити в ньому, як ні в чому не бувало.
— Скутий і напружений, — констатує факт Альбедо, дивлячись йому у вічі. — Вам треба розслабитись, Просто Дзуші. Чи мені вам допомогти, м?
Скарамучча готовий померти від сорому.
Червоніє до кінчиків вух і глибоко дихає, відводячи очі убік, але рука хлопця м'яко прикладається до щоки і погладжує, мовчки наказуючи дивитись виключно на нього.
Скар вкотре кориться, через силу заглядаючи у вічі: у них відбивалися срібні вогники запаленої гірлянди, виблискували і переливались цим свинцем у чистому озері з бірюзи та лазуриту. Погляд Альбедо сповнений теплом і нескінченним коханням, часом занадто своєрідним, але такім рідним.
Наближається і торкається губами кінчика носа, цілує в червоні щоки і м'яко торкається куточків губ, вільною рукою погладжуючи по нозі. Скарамучча мліє від цих швидкоплинних дотиків і поцілунків, але розслабитися не виходить. Безглуздий день, безглузді думки, які мучать саме серце, не дозволяють розтанути від бажаних дотиків.
— М? — Альбедо знову кладе йому руки на плечі, шукаючи відповіді на застиглі в голові запитання. — Не подобається? Чи не хочеться? Я можу припинити, тільки скажи.
Він не злиться і не ображається, адже комфорт Скарамуччі був для хлопця понад усе. Зайвий раз не стане його чіпати, якщо той був не в дусі. Так швидко виходить із образу, що Скар щоправда замислюється з того, що Альбедо таємно від нього відвідує якийсь театральний гурток.
— Просто дурні думки, — на видиху накриває одну з долонь Альбедо своєю. — Можеш продовжувати, мені все подобається.
— Ні, так діло не піде, — погляд Альбедо раптово став серйозним. — Що за думки? Що непокоїть? Будь ласка, поділися зі мною, любий.
— Бедо…
— Я не продовжу, поки не розкажеш.
Настирний та проникливий. Вкотре стверджується, що сперечатися з ним марно.
Скару не хотілося псувати плани Альбедо своїми загонами, які навіть не може озвучити. Все одно, що він розповість, що ні, нічого не зміниться, хіба що в першому випадку змусить Бедо хвилюватися за нього. Але назад шляху вже немає, адже від нього не відчепляться.
Простіше буде не ходити навколо, а чесно зізнатися. Адже обіцяв і собі, і Альбедо, що буде щирим із собою та власними почуттями, які хлопцю довіряє цілком. Скар стискає його долоню у своїй і перекладає руку назад на свою щоку. Трється об теплу долоню в м'якій рукавичці і лащиться, погладжуючи пальцями.
— Просто день неприємний. А ще ти мені здавався холодним і віддаленим, от я й загнався, — голос звучить трохи хрипко. — Але зараз все добре, правда.
У Альбедо серце стискається. Іноді він не розуміє, що поводиться відчужено, навіть коли нічого не трапилося.
Емоції — складна штука, яку він намагався вивчати в собі сам і завдяки Скарамуччі, а вкотре хвилювати його зовсім не хотів. Іноді емоції і почуття ллються з Альбедо річкою, а часом він ненароком може зробити близькому боляче.
Обидва розуміли, що винних тут немає, але обом все ще трохи важко часом.
— Дзуші, подивися на мене, — Альбедо дбайливо підводить хлопця за підборіддя, на що Скарамучча у відповідь пильно дивиться в обличчя навпроти. — Пробач. Мені шкода, що так сталося. Я був надто зайнятий цим костюмом… І міг відповідати не одразу чи якось «не так». Ти ж знаєш, іноді я можу бути таким... Але це не означає, що я перестав кохати тебе, і не означає, що ти десь винуватий. І я ніколи не став би поводитися холодно з тобою, ніколи, чуєш?
Скарамучча слухає та киває, відчуваючи, як очі починати щипати. Він старався, готувався, а хлопець собі вже надумав… Минули травми часом виявляються не в найкращий момент, і Скарамучча вдячний Альбедо, що той його не кидає.
— Я розумію, і теж кохаю. Тут немає нічиєї провини і все добре, правда... Мені, мабуть, треба було почути це, хах?
На душі навіть стало легше після цієї короткої розмови. Більше не відчуває ні тягар у грудях, ні прив'язані до шиї та плечей валуни, що так егоїстично тягли на саме дно цього океану зі сміття та чорнил. І дихати стало легше.
Він нескінченно радий тому, що все було гаразд.
— Дякую, що поділився зі мною, для мене це дуже важливо, — і Альбедо тягнеться вперед, цілуючи куточки очей. — Я постараюся стати кращим для тебе.
— Ти й так уже найкращий, куди ще більше? — Скар посміхається, а Альбедо тане від цієї усмішки, за якою встиг навіть скучити. — Дякую, що ти поряд…
— Будь-коли, сонце, будь-коли, — і знову цілує, але тепер у лоб. — То що тепер робимо? Скасовуємо і відпочинок, чи мені продовжити перформанс?
Обидва вже й забули про цей костюм, а як Альбедо нагадав, то погляд Скарамуччі ковзнув по пригладженим складочкам сукні, чистим та акуратним.
— Продовжуй, звичайно, — усміхається, і в очах з'являється перший блиск. — Даремно готувався, чи що?
І то вірно. Все ж таки, незважаючи на всю свою впевненість, Альбедо теж трохи нервувався і турбувався, просто вміло це приховував. Як-не-як, вперше пробує такий образ, та й сукню одягає теж вперше. Не знав, яку реакцію викличе у Скарамуччі, але, судячи з погляду, той був задоволений, як кіт.
— Тоді, мій любий майстре Кунікудзуші, дозвольте мені зайняти ваш час і розслабити після важкого дня.
Скарамучча спалахує і мимоволі відводить погляд, нервово посміхаючись.
— Твої рольові одного разу в могилу мене зведуть…
— Некрофілія звучить цілком привабливо, майстре.
— Альбедо, чорт би тебе! — закриває обличчя, але хлопець поспішає відірвати його долоні. — Це соромить.
— Так я цього й добиваюся, любонько, — задоволенно посміхається. — І не закривайте вашого чарівного личка. І це не прохання, а наказ.
— То я ж майстер, хіба ні?
— Зізнався-таки, — сміється і натискає на плечі, змушуючи Скарамуччу впасти на спину. — Все вірно, але краще вам все одно слухатися мене. Ви зрозуміли?
У відповідь йде слабкий кивок і очі Альбедо заблищали. Хлопець схиляється над ним, наближаючись до самого вуха і шепоче:
— Люблю слухняних.
Скар нервово проковтнув, потопаючи в м'якості ліжка та теплі закоханого погляду над ним.
Серце приємно холоне, у шлунку солодко тягне і ниє, коли Альбедо схиляється ближче і покриває поцілунками шию, рухається повільно, розтягуючи задоволення.
Руки Скарамуччі ковзають по спині, але Альбедо звивається та перехоплює долоні. Стискає обидві кисті разом і заводить їх вгору, притискаючи руки хлопця до ліжка прямо над головою.
Не чекаючи такого, Скар намагається вирватися, але хватка Альбедо надто сильна.
— Не рипайтесь, інакше зв'яжу, — серйозно мовить Альбедо і сідає на його стегна. — Просто лежить, добре?
Зазвичай спокійний і м'який, зараз хлопець зовсім не схожий, але Скарамучче це подобається навіть трохи більше. Начебто податливий, але в той же час рішучий і наполегливий, а ще дивиться так, що ось-ось з'їсть поглядом.
А Скарамучча і не проти...
Поділ сукні м'яко огортає все тіло. Альбедо тримає руки в одному положенні кілька секунд, і не відчуваючи з боку хлопця спроб суперечити і вириватися, повільно прибирає долоні. Скарамучча руками не смикає і чекає покірно, всім виглядом показуючи, що буде слухняним.
— Розумничка, — хвалить Альбедо, і Скар завмирає, повільно розплавляючись на місці.
Як він слабкий до такої похвали, просто жахливо…
Альбедо посміхається, задовольняючись отриманою реакцією. Повільно опускається до обличчя і накриває губами губи Кунікудзуші, цілуючи одночасно жадібно і ніжно. Хлопець скиглить крізь поцілунок, крутиться ногами по простирадлі і бореться з бажанням знову доторкнутися до спини Бедо руками.
Знає чудово, що про зв'язування хлопець не жартує. З одного боку Скарамучча цілком «за» це ідею, але з іншого — тоді точно не зможе торкнутися Альбедо. Але так хочеться, хоч проси і благай…
Усміхається, проводить язиком по губах, поглиблюючи поцілунок. Однією рукою проводить по животу і проводить нею вниз, уздовж стегна та ноги, а потім знову піднімає, і так по колу кілька разів. Гладить ніжно, дбайливо, чує задоволені стогін крізь поцілунок і серце з грудей виривається. Іншою долонею невагомо проводить по чужих зап'ястях, злегка лоскочучи і ледве помітно дряпаючи, поки не зчеплює руку з рукою Скарамуччі в замок.
Навалюється всією вагою, втискає хлопця в ліжко і проводить язиком по його язику, покусує і відтягує шкіру на потрісканих губах. Поцілунки вологі і трішки жадібні, але обом вони подобаються до божевілля. У цьому костюмі вже було жарко і душно, але вони тільки почали, і Альбедо не відступає.
Скарамучча тане під ним, блаженно заплющує очі і бажано відповідає на всі поцілунки, вигинаючись від м'яких погладжень і торкань. Внизу живота солодко тягне вузол збудження, і голова повільно відключається, викликаючи всередині легкий серпанок, такий самий густий, як від простих сигарет.
Кожний дотик — новий опік, такий відчутний, рідний і дуже болісний, але водночас до запаморочення вкрадливий і бажаний. Скарамучча любив цей біль, він зовсім інший, і разом з Альбедо в ньому хотілося втопитися і розтанути. З ним і тільки з ним, ні з ким більше.
Інших людей для Скарамуччі просто не існує. Лише Альбедо є в його житті, лише з ним він готовий бути поступливим і слухняним, ввічливим і лагідним, згинаючи і видаючи всілякі непристойні звуки, від яких має бути соромно до червоних вух.
Альбедо неохоче відривається, злизуючи зі своїх і чужих губ слину, що ниткою розірвалася між обома. Скар від цього червоніє сильніше і часто дихає, облизуючи покусані мало не до крові губи.
— Ти що, кіт?
— Для тебе можу бути будь-ким, — дивиться задоволенно на нього зверху-вниз, блискаючи блакитними очима.
Знову припадає до шиї, залишає укуси та багряні цятки у вигляді засосів, вибиваючи зі Скарамуччі протяжний стогін.
Він смикає руками. Так хочеться торкнутися Альбедо, хоча б провести пальцями по спині і по шиї, закопатися пальцями в м'яке волосся, але на жаль, він не може. А хлопець у відповідь лише дражнить, продовжуючи погладжувати по животу і стегну, поки кусає до болю в ключіці, що випирають, і в тонкі плечі, все ще червоні від гарячого душу.
Чутлива шкіра була Скарамушу прокляттям, особливо тоді, коли кожен дотик Бедо залишався на його шкірі яскравими слідами на довгі дні. Хоча хлопцеві подобалося розглядати своє тіло у дзеркалі після подібного.
Всі ці подряпини, засоси, укуси на кожній ділянці тулуба — немов тату, чуттєво залишені Альбедо із сердечним коханням. Гріх скаржитися на ці мальовничі мазки; Альбедо справді чарівний художник, коли прикрашає не тільки полотна, а й тіло Скара своїм естетичним мистецтвом.
— Знов мало їж, — між поцілунками та укусами видихає Альбедо, оцінюючи тіло під опущеною до плечей кофти. — Буду годувати.
— Я... не маленький. Сам зможу, — важко дихає у відповідь, гублячи тихий стогін.
— Маленький, — усміхається, повільно знімаючи кофту, що заважає, оголюючи тіло і проводячи пальцями по випираючих ребрах. — По кісточках бачу, як можеш.
Дотики зводять з розуму. Скарамучча сильніше смикається під Альбедо, вдихає повітря крізь стислі зуби і стискає в руках біле простирадло, прогинаючи в спині назустріч рукам.
— Якщо маленький, то тебе за це посадять, — сміється.
Альбедо хмикнув, поправляючи пасмо, що спадало, за вухо.
— Язик відкушу, — і рука повільно опускається з живота в область паху, вибиваючи зі Скара черговий стогін. — І не лише язик.
Скарамучча згоряє від жару та припливу сорому. Він намагається знайти слова, щоб виразити Альбедо у відповідь, але не встигає: хлопець покриває поцілунками оголений тулуб, кусає, залишаючи мітки. Проводить пальцями по ребрах вниз-вгору, цілує в улоговину між ключицями, в соски, в сонячне сплетіння, проводячи гарячим язиком по теплій шкірі..
Кожна дія, кожен поцілунок змушує жалібно вдихати і простягати стогін, жадібно просячи ще й ще. Але Альбедо любить дражнити і відтягувати момент, насолоджуючись кожної миті, вловлюючи приємні звуки, що долинали від Скарамуччі.
— Хочу торкнутися… тебе…
— Не можна, — задовольняється його благаннями. — Поки що не можна.
— Бедо...
— Ні.
— Я наказую.
— Не вийде, майстре, — і награно зводить брови, імітуючи смуту.
Альбедо встає, піднімає хлопця за плечі і саждає його біля узголів'я, а сам сідає поруч. У відповідь хлопець намагається торкнутися волосся, але його руки знову сильно стискають.
— За таке я б зв'язав вас прямо цією гірляндою, але боюся, що струмом ударить, — на одному подиху випалює Альбедо, блискаючи очима. — Звичайно, я спробував би практику з електрикою, але вважаю, зараз ваше серце не витримає…
Хітро посміхаючись, Альбедо приставляє свою руку до обличчя і хапається зубами за одну з рукавичок, повільно знімаючи її, оголюючи долоню. Не відводить погляду від збентеженого Скарамуччі, який заворожено спостерігає за цією картиною перед обличчям.
Боги, як він любив його витончені руки з тонкими пальцями, цілував би постійно в кожну фалангу, вчепився б прямо зараз, але терпить. Терпить ці поддразнивания, хоча всередині його розриває від хвилюючих почуттів.
Зараз оголена рука хлопця виглядала дуже збентежено, майже інтимно. Начебто зняв із себе цілий костюм, а не одну з рукавичок, і на цьому контрасті вузол усередині затягується сильніше.
Сині очі сяють при світлі гірлянд, горять бажанням та нетерпінням, але Альбедо все тягне та тягне. Він проводить вказівним і середнім пальцем по вкусаним губам Скарамуччі, повільно відкриває їх і злегка заводить пальці до рота, вловлюючи вухами у відповідь тихий стогін.
— Мх!! — давиться чи то повітрям, чи то почуттями, але проводить язиком по його пальцям, принагідно м'яко покусуючи фаланги.
— Молодчинка, — хвалить, і Скар знову тане від цього.
Альбедо задовольняється цією дією, пульс б'є в голову, і він закушує нижню губу, рвано дихаючи. У костюмі все спекотніше і спекотніше, тіло горить зсередини і зовні, хочеться швидше зняти з себе це задушливу сукню, але продовжує терпіти, скиглючи у відповідь на стогін Скарамуччі крізь задоволення.
Друга рука позбавляється рукавички тими ж зубами, які залишили за сьогодні чимало міток на тілі Скара, мало не прокусивши його губи до перших крапель крові. Скарамучча стискає простирадла міцніше, стогне і продовжує облизувати пальці, прикушуючи занадто сильно від напливу почуттів, що давлять, але Альбедо подобається цей біль. Нехай хоч відкушує, хай хоч переламує кісточки та сухожилля, хай ламає його повністю і цілком; Бедо міг тільки мріяти про отримання подібних каліцтв з боку Дзуші у цих палких поривах.
— Ти прекрасний, — тихо шепоче, захоплено милуючись.
Змінює руки місцями; ту, з якої щойно зняв рукавичку, знову заводить Скару пальцями до рота, а перша плавно опускається вниз. Пальцями проводить по голій шкірі, йде все нижче і нижче по тілу, проходить груди, ребра, живіт, змушуючи Дзуші прогинатися в спині назустріч цим дотикам. Знімає залишки одягу і торкається збудженого органу м'яко, плавно проводячи пальцями вгору-вниз, погладжуючи. Натискає великим пальцем по головці, дразнить, і знову веде пальцями по всій довжині, набираючи темп.
— Аль…бедо…
Скарамучча знову стогне, цього разу голосніше, і цього разу його ім'я, наскільки вдалося це зробити через пальці в роті. І це зводить Бедо з розуму: аж серце тьохнуло, а очі спалахнули від блаженних звуків.
Скарамучча скиглить не припиняючи, болісно прикушує пальці Альбедо і дивиться з виною і благанням, одночасно вибачаючись за свій раптовий укус і просячи поглядом нарешті доторкнутися до нього, хоча б трохи.
Альбедо ще б подразнив, але відмовити цьому погляду було йому непосильно. Як тут сказати "ні", коли на тебе так жалібно дивляться? Коли ось так їдять синіми очима, в яких читається стільки емоцій? Як-не-як, хотів же його розслабити, а в результаті утримує в цих уявних їжакових рукавицях.
Здається.
— Можна, — прибирає пальці з рота і шепоче в самі губи, в які знову впивається.
Скар випускає з мертвої хватки бідні простирадла і хапає Альбедо за тонку талію, підкреслену сукнею з імітацією витонченого корсета, різко притискаючи хлопця до себе.
Цілує у відповідь, перериваючись лише на протяжні стогін, коли рука Бедо змінювала темп на швидший. Дихає млосно, серце б'ється об груди і зараз або вискочить назовні, або ж зупиниться від цього охмелення, що заводить. Навіть від колись випитих п'яти баночок енергетика серце не так боліло, як зараз, коли Альбедо жадібно цілує і проводить рукою знизу по всій довжині.
Альбедо дуже жарко, голова вже кругом іде. Тіло поколює, як при електричних зарядах, волосся липне до шиї та обличчя, але хлопець все ще не здається. Хоч шовковисте плаття і здається йому зараз неймовірно важким, Альбедо не готовий його знімати цілком.
Нехай хотілося відчути поцілунки Скарамуччі по тілу, відчути, як він жадібно і ненаситно кусає за стегна, дряпає шкіру до палких червоних міток, Альбедо продовжує терпіти.
З гучним прицмокуванням відривається від губ Скара і смакує його важке дихання, розпливаючись у хижій посмішці, прискорюючи темп руки все більше і більше.
— Мх… ще, будь ласка… Бедо… — жалібно виє, закатуючи очі.
— Кусай.
— Щ-що?..
— В шию. Швидше.
Голос повільно надривається.
— Комір… заважає…
— Так розстебни, — командує, підводячи голову, помічаючи на собі здивований погляд навіть при розсіяному світлі гірлянд. — Чого дивишся?.. Мої руки зайняті, давай сам якось…
Посміхається, коли тремтячі пальці намагаються намацати верхній гудзик. Виходить не з першого разу, адже перед очима вже ловить зірки, але таки оголює шкіру на шиї і вмивається в неї зубами, жадібно кусаючи з усієї сили.
— Нгх!! — Альбедо аж зуби від болю стиснув, різко видихаючи частину повітря через ніс.
Кусався Скарамучча куди краще за нього самого.
Альбедо все ще боявся зробити хлопцеві боляче, як-небудь нашкодити або, не дай боже, ненароком залишити криваві рани. Але Скар якщо і кусається, то з усієї сили. Хоча теж дбає про чужу безпеку, але Альбедо йому дозволяє і навіть благає прокушувати шкіру до цього протяжного і ниючого болю, від якого в куточках очей скупчуються сльози.
Альбедо любив лише цей біль, і лише від Скарамуччі. Чи можна в такому разі назвати його мазохістом? Навіть сам Бедо не знає відповіді це питання, а лише насолоджується, ігноруючи все навколо.
Скарамучча кусається, проходиться руками по спині хлопця та дряпає шкіру навіть крізь костюм. Сподівається, що він куплений, а не орендований, бо боїться порвати, але якщо Альбедо його не зупиняє — то все гаразд. Опускається руками ще нижче, заводить долоню під поділ сукні і намацує під ним оголену шкіру стегна.
Різко прибирає руку, наче ошпарився.
— Т-ти що… без одягу під нею?!
— Вибачте мене, а маю бути в штанах і теплих колготах? — трошки істерично посміхнуся, опускаючи голову на плече.
Який він забавний часом, аж не віриться.
Тряхнувши головою, Дзуші закидає голову назад, ударяючись потилицею об стінку.
Від цих нескінченних ласок та ритмічних дотиків чужої руки Скар більше не може витримувати. В грудях важко, збуджуючий вузол стає міцнішим, опускаючись все нижче і нижче. Він більше не може стримуватись.
Ноги зводять, і він мимоволі рухає стегнами, хапається руками за біляве волосся, стискає його міцно і з гучним стоном виливається прямо в руку Альбедо, закочуючи очі від насолоди.
Дихання важке, серце відчувається у гортані. Скар мліє і зовсім не відчуває свого тіла, впиваючись спиною в узголів'я ліжка. Жар стає сильнішим, обпалює його зсередини, залишає по собі приємні тілу рани, а потім повільно відступає. В очах ловить зірки, а перед собою бачить справжнісіньке сонце, таке ж обпалююче, під яким хочеться розчинятися все більше і більше, і без якого жити неможливо.
— Боже ...
— Дякую за комплімент, — підморгує Альбедо, проводячи язиком по покусаній шиї.
Альбедо гучно ковтає слину і дихає уривчасто, витираючи руку об рушник, що лежить поруч. Адже не дарма заздалегідь все підготував.
— З розуму зводиш, — протяжно говорить Скар і розплющує очі, оглядаючи почервонілого хлопця перед собою. — Не спекотно?..
— Як це з тобою — і не спекотно? — сміється, лукаво блискаючи очима і схиляючи голову набік.
Скар збентежено відводить погляд, хмурячись.
— Мав на увазі одяг…
— А, ти про це? — напрочуд дивується, прикриваючи рукою рота. — Спекотно, звісно. Хочете допомогти мені роздягтися, мій любий майстре?
Альбедо повільно та показово облизує свої пальці, які зовсім недавно були у роті у хлопця. Скарамучча від цих дій знову спалахує, губиться, але спостерігає за цим зачаровано, із завмиранням серця.
Його хлопець при людях такий серйозний і скромний, а вдома випускає всіх своїх внутрішніх демонів. Деколи робить подібні витівки, що наводять Скарамуччу в різні ступені замішання, змушуючи того засумніватися у своїй адекватності. Адже щоб Альбедо не зробив — йому все сподобається.
Нехай хоч зв'язує включеною гірляндою, хай хоч одягає пишні сукні і ходить по дому в улюблених панчохах. Та навіть зараз, коли облизує власні пальці з жадібністю та захопленням, змушуючи Скара дивитися на нього невідривно.
А Альбедо задовольняється цими поглядами, цим збентеженням та цією любов'ю у рідних синіх очах. Найкраще, що він може зробити — довести Скарамуччу до подібного, щоб він закатував очі від насолоди, стогнав його ім'я і кусав шалено від наростаючого збудження.
— Зараз хоч би можна доторкнутися до вас, принцеса? — лукаво посміхається хлопець, намотуючи на палець світле волосся.
— Зараз можете робити зі мною все, що захочете, — розв'язує йому руки своїми словами і дивиться з ніжністю та прудким азартом. — Все, що я планував, я вже зробив, тож…
Не встигає домовити, як до нього ринуть всім тілом, притискаючи до себе.
Скарамучча міцно обіймає, проводить рукою по всьому тулубу, намацує навіть під складками одягу рельєф оголеного тіла під сукнею. Альбедо тільки пискнути встигає, коли руки Скара ковзають донизу, до ноги, зачіплюють пальцями гумку чорних панчох і відтягують, а потім відпускають. Гумка з характерним звуком б'ється об оголене стегно і Альбедо округляє очі, не чекаючи такої різкої зміни ініціативи.
— Ну, якщо все, то…
Розв'язує бант на талії та відкидає убік, а потім намацує пальцями блискавку на спині. Розстібає повільно, неспішно, адже тепер черга Скарамуччі дражнити нахабного хлопця.
Відчуває, як Альбедо дрібно тремтить у його обіймах, глухо мичить і безсоромно притискається ближче, виводячи пальцями на спині хлопця візерунки своїми нігтями. Але не довго, адже Скар заповзає за спину Бедо, прибирає частину волосся з шиї та плечей та цілує у оголену шкіру, гарячу та майже чисту.
Сліди з минулих разів виднілися ледь-ледь, лише де-не-де спостерігав нові смужки подряпин. Посміхається і цілує обкусаними губами в шию, в шийний хребець, і опускається нижче, прямо вздовж хребта. Сукня розстебнута на половину, що дозволяє Альбедо скуштувати обпаленою шкірою прохолоду кімнати, яка була і без того задушливою від важких вдихів та видихів. Та й сам може вдихнути повною груддю, адже імітація корсета і туго зав'язаний бант не дозволяли повноцінно дихати.
— Увійшов у роль майстра, я подивлюся?.. — прикриває очі від лагідних поцілунків, поки руки Скарамуччі жадібно стискають його голі стегна під сукнею та талію.
Кунікудзуші лише жарко посміхається, входячи до смаку. Нарешті залишає засоси на шиї, гарчить і кусається, а потім заціловує в знак вибачення, проводить язиком по ділянках шкіри і знову цілує.
Руку з талії веде повільно вгору, до самої шиї, стискаючи пальці на ній трохи міцніше. Душить, але обережно та повільно, зате дуже вміло, на що другий здавлено видихає від подібного, отримуючи легкий приплив ейфорії. Нездорова любов у нього до чогось подібного, але так без сумнівів віддаватися готовий тільки своєму Скарамуччі. Адже знає, що нічого поганого той не зробить, навіть якщо закортить переламати йому шию своїми витонченими пальцями.
Валить Альбедо на спину, а сам нависає над ним, згинаючи ноги його в колінах. Нечасто ось так мінялися ролями, але в цьому був якийсь шарм для обох; рівноцінний обмін, адже кожному хочеться скуштувати цього задоволення, поділитися незабутньою ніжністю та турботою, насолоджуючись лише один одним.
Скарамучча покриває поцілунками червоне обличчя хлопця, запускаючи руку під сукню. Палець знову заводить під одну з панчіх, але замість того, щоб відтягнути — повільно знімає, ведучи вниз по нозі до самого носочка, поїдаючи цей приплив задоволення. За ним йде і другий, а пальці погладжують оголену шкіру. Альбедо мичить від таких роздягань, кусає себе за долоню, але Дзуші дивиться на нього з особливою суворістю, сяючи очима. Срібна гірлянда мерехтить у синіх очах, як гуркіт блискавок у штормовому морі.
— Ні, — тепер уже командує Скарамучча, прибираючи долоню Альбедо назад. — Не кусай руку. Я хочу тебе почути.
— Мій хлопчик так швидко вчиться… — пригнічує смішок, але від такого погляду голова плавиться.
Те, як Скар дивиться на нього і лише на нього — найдорожче зірок, що мерехтять на небі. Альбедо дивиться з бажанням і нескінченною любов'ю, скоріше навіть закоханістю, прямо як тоді, вперше, в момент усвідомлення своїх терпких почуттів до його дорогого, чарівного Дзуші.
— З тобою я відчуваю… так багато… — душиться Скарамучча повітрям і знову запускає руку під сукню. — Почуттів так багато, що вони просто… не вміщаються…
Щоки горять, усередині обох затягується новий солодкий вузол. Альбедо різко вдихає і хапається за плечі Скарамуша, який навис, коли той обережно проштовхує всередину палець, а потім через час ще один, додаючи їх поступово, розтягуючи і даючи час звикнути.
— Скар… мх…
Стогне, зливаючись у цьому припливі терпкого задоволення.
Голос Альбедо зривається, непристойні стогін і звуки злітають з рота, розчиняючись по всій задушливій кімнаті. Скар поводиться з ним дуже ніжно і дбайливо, як з крихкою порцеляною або фігуркою, вилитою з тонкого скла. Хоч кусатися готовий до крові, але в усьому іншому — діє дбайливо і акуратно, якщо сам Бедо раптом не попросить відчуттів гостріше. Біль принести завжди зможе, а от подарувати нескінченну ніжність, висловлюючи їй усі свої почуття, що накопичили всередині — не так просто.
Скарамучча не думав, що здатний кохати, доки не зустрів його. Він показав йому це блаженство, подарував йому почуття, яких так не вистачало самотньому та озлобленому на світ людському серцю, зробленому ніби штучно.
— Бедо, голосніше...
Хочеться чути його, відчувати його, розчинитись у ньому до неосяжності океанів. Альбедо слухається і стогне голосніше то його ім'я, то нерозбірливий набір букв. Стискає хлопця за плечі, за волосся, за подряпану талію, вимагаючи ще й ще, бажаючи насититися з головою.
— Ще… будь ласка… Скаре, ще…
Очі сяють мармуром у слабкому світлі гірлянд, і обидва ось-ось зловлять перегрів від цього полум'яного запалу.
Альбедо як у воду дивився, залишаючи біля ліжка і рушники, і серветки, і лубрикан із презервативами, і навіть воду з цукерками. Навіщо останнє тільки незрозуміло. Напевно, собі коханому поклав, адже Скарамучча ці цукерки ненавидить, але все одно купує щоразу в магазині, коли вдома закінчуються. Заради Альбедо хоч на край світу за цими солодощами, адже з'являються на поличках не так часто.
Скар входить повільно, ніби вперше пробуючи на смак це почуття; всередині дуже тепло, він штовхається, рухає стегнами, поступово набираючи свій темп, стискає стегна Альбедо і тримає за піднесене коліно, чуючи під собою солодкі стогін хлопця. З ним і цукерки можна зовсім не їсти, адже Скару вистачає і цих ласощів.
— Скаре… благаю…
Альбедо дуже жарко і душно. Скарамучча рухається швидше, проштовхується з ніжністю та жадібністю, практично гарчить на вухо, а хлопець жалібно скиглить під ним, адже тіло вимагає більшого. Майже не задихається, але все ж ловить приплив ейфорії, стискає сильніше волосся Скарамуччі, а другою рукою тягнеться вниз, ублажаючи вже і себе.
Звичайно, ця сукня була красивою та елегантною, але до чого ж складно боротися з усіма цими складками, які оточують з усіх боків. Скар хоч розстебнув наполовину і приспустив верхню частину, оголюючи плече, але, якби ще фартух зняв, було б у рази простіше. А то одяг цей скрізь, тільки заважає, і в ньому заплутатися простіше, ніж у ковдрі посеред ночі, перевернутій з ніг на голову.
Скарамучча дивиться на хлопця під собою і його вигляд просто з глузду зводить. Мало того, ще в цьому чарівному костюмі, який викликає у Скара приплив збудження лише від одного погляду.
Щойно Альбедо — серйозний і жадібний, трішечки нахабний і наказний, а зараз — такий слухняний і слабкий, вигинається під ним, скиглить від будь-якого руху, впиваючись нігтями в чужі плечі та спину.
Світле волосся розтріпалося по всій подушці, сльози стоять у блакитних очах, а сам хлопець крутиться і проводить своїми чарівними ручками по своєму збудженню, червоніючи без тіні сорому. Бедо прекрасний у будь-якому вигляді, в якому тільки міг опинитися. Під ним, над ним, поряд із ним — завжди, і обом все мало, ніяк не можуть насититися один одним за ці довгі, довгі місяці.
— ...будь ласка...
Жалобний благаючий голос ослаблений і віддає легкою хрипотою від надлишку емоцій. Це перевертає всередині Скарамуччі все з ніг на голову, адже просто обожнює таке з його боку. Хлопець палко шипить, гарчить і входить глибше щоразу, все ще залишаючись ніжним і дбайливим, бачачи в затуманеному погляді Альбедо лише любов і бажання з переливами ніжності та вдячності.
Чудовий.
— Бедо…
— Майже… ще трохи…
Скар киває, прискорюючи свій темп, практично вбиваючи хлопця у ліжко. У куточках очей Альбедо скупчуються сльози і він плаче від задоволення, а сам очі закатує, вириваючи із себе протяжний стогін від прискорених і таких владних від хлопця поштовхів.
Хлопець схиляється зовсім близько, дихає на саме вухо, із задоволенням злизує язиком наступаючі сльози, кусає і цілує дбайливо за шию і оголені плечі, чуючи тріпотливе серцю скиглення. Гарчить, поки вбивається, стогне і все ж прокушує свою губу до крові, злизуючи червону краплю своїм язиком. Альбедо тремтить під ним побачивши цю дію. Готовий і сам злизувати чужу кров із його губ, але дотягнутися просто не може.
Скарамучча — сповнений лагідності і любові, водночас ніжний і різкий, викликаючи в Альбедо захоплення і збудження, з яким важко справлятися. Скар до кінця входить, з силою стискає в руці м'які стегна Альбедо, дихає млосно і важко, наповнюючи кімнату ще більшим жаром. А хлопець під ним дряпає нігтями по голій спині, мичить від цього сп'яніння з ненаситністю, відчуваючи, що стримуватись більше не може.
Останні поштовхи і обох пронизують електричні розряди по тремтячому тілу, одночасно доходячи до фіналу вже остаточно з протяжними стогонами.
Голоси зриваються, Альбедо втискається головою в подушку і покривається новим тремтінням, коли вузол внизу живота солодко розв'язався. Скарамучча, що тремтить від збудження, повільно виходить з нього і завалюється зверху без сил, втикаючись хлопцеві носом у покусану гематом шию.
Дихати важко, повітря не вистачає, тіло — лялькове, набите скрипучою ватою. Перед очима у Альбедо то темніє, то з'являються кольорові кола, і він безсило погладжує Скара по тремтливій спині в спробах прийти до тями. В голові порожнеча і серце зараз вирветься назовні крізь випираючі ребра.
Скарамучча водночас відчуває себе, і ні. Сили вичерпалися, хоча до країв переповнений п'янким задоволенням.
— Де ти… де ти взагалі дістав цю сукню? — мичить в подушку Скар, танучи від ніжних і лоскочучих дотиків.
Альбедо мовчить кілька секунд, після чого пирскає. Груди від сміху здіймаються вниз-вгору.
— Стривай… Тобто це серйозно перше, що ти зважився сказати мені після такого?
— А що? — Скар повертає голову набік, явно здивований. Дихається вже трохи легше, але серце все ще шалено б'ється. — У безкінечному коханні присягатися? Мені ж справді цікаво…
— Міг би й у коханні, — награто ображається, ущипнувши за спину і чуючи протяжне «ай!». — Ах, Бедо, ти був чудовий! Ах, Бедо, ти просто диво! Ах, Бедо…
— А я, виходить, дивом не був?
Альбедо знову сміється, лоскочучи цим Скара, що лежить зверху.
— Ти завжди диво, дурненький.
— То й ти теж. Чи мені це завжди повторювати?
— Було б добре.
Хлопець зітхає трохи винувато, цілуючи хлопця в червону щоку.
— Ти просто диво, Бедо, — усміхається, відчуваючи чуже збентеження. — Завжди повторюватиму, якщо хочеш. Щодня, щогодини…
— Краще щодня… — Альбедо поправляє ногу, що зачепилась за край простирадла. — А то щогодини я збожеволію…
— Ну-ну.
І обидва лежать обійнявшись, хоча жар їх тіл заважає вдихнути на повні груди.
— Скар, благаю, відчини вікно… — через кілька хвилин жалібно стогне Альбедо, повертаючи голову вбік. — Зараз задихнуся, серйозно…
— Так а нащо ты його закрив взагалі. Очевидно, що задушився б у такому вбранні. І взагалі, чому саме я?
— Ти на мені валяєшся, дурненький, — сміється, але вже слабше. — Я тебе навіть не скину з себе в такому стані.
Скарамучча посміхається, насолоджуючись цією кумедною слабкістю хлопця. Але таки піднімається, хай і ліниво, але відчиняє вікно, впускаючи в задушливу кімнату чисте повітря. Кисень, що надходить, вдихає в них нове життя; голова більше не паморочиться, серце б'ється спокійно.
— Де-де... в магазині замовив, де ще, — раптом долинає до Скарамуччі смішок. — Боявся, що взагалі не підійде, але слава всьому святому і не дуже, що все гаразд. Та й тобі, як бачу, сподобалося, хе-хе.
— Наступного разу я одягну тоді, — усміхається Скар, упавши назад у ліжко.
— Ооо… подивлюся на тебе, як ти варишся в цій сукні, сонечко. Заодно може, прокачаєш на той час свої навички ролеплеїв, м?
Скарамучча пирхає, оповитий збентеженням.
— Наступного разу тебе задушу!
— Ммм ... — Протягує Альбедо, розглядаючи стелю. — Асфіксія, а потім довгоочікувана некрофілія? Ну й бажання в тебе… Але так і бути, я не засуджую і готовий до подібних експериментів...
Скар гарчить, кусає за вухо, на що Альбедо відштовхує обличчя хлопця руками, дзвінко сміючись. Потрібно було б прибрати все безладдя, але сил не було навіть на те, щоб підвестися. Бедо дає собі час ще хвилин двадцять, не більше, інакше совість зжере цілком.
— До речі, — раптом згадує Дзуші, поглядаючи на хлопця. — Ми так і не повечеряли…
— А казав, що сам можеш поїсти... — драматично прикладає руку до чола. — Завжди готовий годувати тебе з ложечки, сонце…
У відповідь у Альбедо мовчки летить подушка.